Любко Дереш - повернення після 5-річного мовчання...

Любко Дереш - повернення після 5-річного мовчання...

Любко Дереш – людина, котра з десяток років тому мала потенцію стати українським майстром трилеру й жахіть. Сьогодні йому – 28. Після 5-річної перерви – книжка "Голова Якова". І він змінився. На презентації новотвору це побачили та відчули всі присутні.

Любко мав босякуватий вигляд завдяки полотняним штанам й сорочці та простацьким резиновим сандалям. Теплі карі очі, неспокійний погляд, проповідницькі нотки у голосі – таким був автор. Його слухачі – інтелігентна молодь з акцентовано літературною говіркою та мудрування у розмові.
Зустріч розпочалась з обміну дотепами між модератором Василем та Дерешем:
- Іздрик називав Вас літературним вундеркіндом....
Гість парирує:
- Він мене також називав "легким дитям ерекції".
Зніяковілий Василь продовжує:
- Роксана Харчук [літературознавець] - "прекрасним дитям української літератури"...
- Недавно почув й таке визначення - блудний син української літератури – молодий письменник стійко уникає панегіриків.
Очевидно, перші запитання стосувалися повісті "Голова Якова". Автор розповів:
- Ця книга є вижимкою, екстракцією більш товстої книги, яка називалася "Як стати Богом і не заплакати". На одному з етапів виборювання книжки я відчув, що маю стати Kill Bill – озброїтись мечем кнопки Delete та відсікти все зайве. Я викинув всі тривіальні місця та залишив тільки лаконічні речення, абзаци, які мали б нагадувати хокку – маленькі тези для медитації, для неспішного читання. Я навчився писати більш ємко і відкидати зайве. Цьому мене навчила війна з клавішою Деліте – священна війна проти пафосу. Зайві метафори обкрадають читача. Часом вистачає одного-двох слів, щоб спалахнув в уяві образ – яскраво й індивідуально.
Головний герой повісті – композитор Яків:
- Він – це Фауст, що має дерзновення до пізнання. Він знає, що тільки його досвід може бути правдивим. Яків – тенденція Танатосу в людському образі, яка веде нас до загибелі. Мій герой відкриває, що в ньому є ще й інші тенденції...
Несподіваними виявились погляди Дереша на макрокосм:
- Пишучи книжку, я зрозумів, що  множинність світу – є. Сучасні фізики пишуть – є мультивсесвіт, який включає в себе багато-багато всесвітів. Модель світу – модель ймовірностей. Це обіграно на останніх сторінках книжки. Демонічний персонаж Богус запитує в не менш демонічної героїні Іоланти, чого вона так полюбила цього Якова? "Є безконечна кількість всесвітів , але тільки він один, коли сідав пити каву, пив цю каву одночасно у всіх світах" – відповідає вона. Я відчув, що відповідальний одночасно перед усіма цими світами. Я не можу передбачити, як ці слова відіб`ються в кожній людині, тому залишається тільки знайти такі слова, які будуть справедливими для всіх всесвітів одночасно.
Кумедною виявилась байка про назву книжки. Виявляється, автор спершу планував заголовок "Екзітус Леталіс" (Exitus letalis - смертельний кінець). Проте зглянувся на благання редактора Клубу Сімейного Дозвілля, яка прогнозувала масові самовбивства серед менеджерів при спробі читати латиною:
- Цим пояснюється назва передмови Іздрика – Легальний вхід у летальний вихід.
У новому творі присутні специфічні малозрозумілі музичні терміни. Ноти на перших сторінках, заспокоював автор,
- Це не ноти Апокаліпсису, а Пєснопєнія Божественної літургії.
Тому закономірно прозвучали запитання щодо освіти Дереша. Молодий чоловік перелічив свої школи та університети, серед яких виявилась і музична школа його рідного міста Пустомити.
Навчання у Київському університеті ефективного розвитку під керівництвом Олега Бахтіярова, ймовірно, пояснює ексзистенційні й трансцендентні екскурси автора під час презентації
- Це відповідь на багато наших запитань щодо цієї книжки, які ми не встигли сьогодні поставити, - жартує модератор Василь.
Відповідаючи на запитання про умови, в яких він творить, Любко порівняв момент книготворіння з пологами:
- Уявіть собі, у вас пологи, і вам кажуть – підійміться і перейдіть в інше місце. А потім – ще раз, за три хвилини - знов. І як ви можете когось народити в такій ситуації? Для писання мені потрібно, щоб ніхто не стукав у двері...
[Молодий чоловік надто юний і не знає: коли пологи почалися – їм нічого не завадить, навіть перебігання з місця на місце, пологи – це стихія, яка має єдину розв`язку – народження].
Після діалогу Дереша й модератора слово надали присутнім:
- Чи змінились Ви за час написання цієї книги?
Відповідь Любка:
- Це було б жахливо, якби я почувався так як і раніше. Ці 5 років можна було б тоді просто перекреслити. Коли я починав писати, мені здавалось, що фаустівська мотивація – вона є найвищою. Але щось відбулось і я відчув - є щось більш чисте, безкорисне, прозоре, сповнене світла. Є певні відносини людини з тим величним цілим. В кількісному відношенню – людина мізерна, і ніколи не зрівняється. Але якісно – вони ідентичні. Тому найбільше, що може бути - це відновлення стосунків з тим Цілим.
- Наступну книжку чекати також через 5 років? – хвилювались читачі.
Любко порадував – він планує підготувати збірку оповідань на львівський Книжковий Форум восени.
Один з присутніх у залі підсумував презентацію Любка Дереша:
-У вас починає уже формуватись уже чітко виражений ореол мессіанства. І зустрічі з читачами потрохи перетворюються в проповіді. Ви підтверджуєте концепцію, що митці повинні бути сакральними, відповідати за душу. Митці  - вони відповідають за душу народу. Ви в цьому плані як раз на правильному шляху.