Книга ДібіСі П’єра вивертає назовні справжній вміст європейців

Книга ДібіСі П’єра вивертає назовні справжній вміст європейців

Коли ДіБіСі П’єр приїхав на Львівський форум видавців, усі відчули трепет й усвідомили, що мають справу з дійсно великим сучасним автором. 50-річний мужчина, кирпатий та світлоокий, чарував аристократизмом та доступністю в спілкуванні. Колишній наркоман, пияк, відлюдник з глухого ірландського села називає себе якось не по-людськи – ДіБіСі П’єр – DirtyButClean (Брудний втім чистий) П’єр (DBCPierre). Перекладач Галина Шиян у Вінниці презентувала його книгу "Світло згасло у країні див" як єдину і вперше надруковану українською.

Галя Шиян - молода жінка з пухнастим волоссям й беззахисним обличчям. Енергійна та говірка. Її спосіб життя – незвичний для рядової українки. Коли вона в сум’ятті, може запросто поїхати й пожити у Берліні. Коли шукає спілкування з подругою – до Бразилії. Як хоче спокійно попрацювати – до Барселони. Потрібно видавцям послати когось на Едінбургський книжковий фестиваль – послали її. Саме там вона й зустріла ДіБіСі П’єра, котрого західний світ знав ще з 2003 року. Галя розповідає Катерині Калитко, своїй вінницькій співрозмовниці:
- В мене був такий етап у житті, коли в душі була ніби відкрита воронка. І я потрапила на так званий book-case Британської ради, яка збирає вартих уваги авторів з усього світу. І ось на останню презентацію вийшов оцей чувак з хрипким голосом, з келихом вина, та почав читати. І я побачила, що він фактично одразу захопив усю аудиторію.
Потім Галині пощастило зустрітись з письменником на неформальній тусовці молодих авторів, і почалась гульня... В компанії з ДіБіСі П’єром та його друзями дівчина обійшла чи не всі паби Едінбургу, хлопці ледь не побились з войовничими шотландцями:
- Так усе й почалося... Ця ніч тривала до ранку. Абсолютно повний сюр...
На протязі усіх 300 сторінок роману типовий європеєць Гебріел Броколі крокує до самовбивства. Спочатку – у Лондоні, де міркує над марнотою життя та всепроникаючим маркетингом й шоубізом. Далі - раптовий виліт в Токіо та знайомство зі смаком риби-фугу. "Провидіння вдосконалило смак моєї смерті" – каже він. Наступні кроки – берлінські – приводять до фантасмагоричного бенкету, на якому кухар з черева пітона витягує людське дитя.
З-під обкладинки книги видніється закладка – сонячно-жовтий зашморг. Олександр, співведучий презентації, запитує: чи не загравання це з суїцидом? або навпаки, чи може книга стати антисуїцидальною терапією?
- Що стосується петлі, то це була моя ідея – естецтво чистої води. Коли в ДіБіСі запитали, чи не є його книга пропагандою наркотиків, він загалом сказав, що автор не має бути аж таким авторитетом. Завдання письменника – описати реалістично стани, ситуації. Книжка – це не стимул до суїциду чи ліки від нього.
Гебріел чого тільки не творить перед смертю: і п’є, і вживає наркотики, і гуляє без ліку, і їсть казна-що – автор описує його відчуття дуже реалістично. Дівчина вважає:
- Це дуже гарно уніфікований і класифікований образ сучасного європейця віку 26+. ДіБіСі стільки всього критикує в цьому романі - це дуже жовчна картина на сучасний світ. З іншого боку помітно, що письменник любить людей, любить різноманіття, справжню людську внутрішню натуру. Тому він не намагається зробити її бутафорною...
Герой роману знаходиться в лімбі – проміжному стані, "коли ми щось старе вирішили завершити, а нове ще не почали" – пояснює Галина. І капіталізм, до речі, теж своєрідний лімб. Катерина підхоплює:
- Гебріел - носій густого декадансу, який в цей вир втягує все більше людей. І він приходить до жителів Берліну, які вже руйнівний соціалістичний декаданс пережили. Наскільки воно може ужитися разом – постсоціалізм та капіталізм?
Галя відповідає:
- У нас є ця тенденція – романтизувати те, що відбувається за кордоном. Вони більш забезпечені на перший погляд. Але якщо пожити там, то розумієш, наприклад, що кожен британець росте з думкою, що в нього ніколи не буде свого житла. ДіБіСі в книзі покаже українцям, що ніде нема ідеального. І скрізь є свої хиби, і свої перекоси.
Наприклад, в Німеччині нещодавно заборонили навчатись протягом життя. І тепер бідні німці думають, що ж вони робитимуть в 27 років, коли не отримуватимуть стипендії та гранти:
- В Європі чи Америці тобі продають супердорогі біопродукти. А тут ти купуєш у бабці на розі нормальну курку, яка жерла хробаків все життя. Ми в певному сенсі у виграшному становищі, якщо зуміємо це правильно переоцінити.
З іншого боку, Західна Європа має свій унікальний досвід, відмінний від пострадянських теренів. Тому:
- ... сприйняття лівацтва в нас і в Європі - це дві абсолютно різні речі. Якщо говорите про наше комуністичне минуле, воно асоціюється з негативом. Сприйняття лівацтва в Європі значно менш гостро... Це просто протест проти тієї системи, яка є. Відома фраза: хто не революціонер до 30 – той немає серця, хто революціонер після 30 – немає голови. Не можна назвати настрій роману цілком лівацьким, але будь-яка форма внутрішнього протесту – вона потрібна для самоусвідомлення. Це точно.
Презентуючи книгу, Галина присвятила кілька хвилин світовому книговиданню. Воно, виявляється, не таке безхмарне, як нам здається зовні:
- В Британії - світ голівудизованого книговидання. На ДіБісі П’єра тиснули, що в книжці має бути хепіенд. Тож він з видавців покепкував. І зробив кінець цукровим і солодким.
Але є у книзі "Світло згасло у країні див" сцена, яку ДіБіСі П’єр планував зробити завершальною. Уважний читач розгадає його задум самостійно.