Романи Винничука та Куркова - Львів-ретро, Львів-хіппі, довкруж геть чисто один Львів

Романи Винничука та Куркова - Львів-ретро, Львів-хіппі, довкруж геть чисто один Львів

Восени Юрій Винничук та Андрій Курков разом мандрували Україною, презентуючи кожен свою книгу. Перший возив містами роман "Танґо смерті", другий – роман "Львівська гастроль Джимі Хендрікса".

Андрій Курков – відкритий до спілкування, приязний, усмішливий – нагадує дружнього пустотливого спанієля. Юрій Винничук схожий на грізлі – зосереджений, закритий, поважний. Не одну годину вони провели поруч в теле- та радіостудіях, в книгарях, залізничних купе та готельних номерах. Проте особистості цих чоловіків настільки різні, що бачити їх поруч – дивно.
Зустріч з читачами гості посвячують проясненню двох збігів: по-перше, вони одночасно опублікували романи про Львів, по-друге – у кожного на сторінках з’являється його сьогоднішній візаві.
Пан Юрій нагадує, що має вже кілька книжок, присвячених рідному місту: "Легенди Львова", "Кнайпи Львова", "Таємниця львівської кави", "Таємниця львівської горілки":
- Для мене писати про Львів – це цілком природно, бо я там живу. Я переглянув дуже багато старої львівської преси. Там можна писати і писати... Я напхався цього довоєнного Львова стільки, що вже там душею жив. Половина книжки – події відбуваються у довоєнному Львові, друга половина – це сучасність. Герої, які діють там і там, потім дивовижним чином сходяться.
Пан Курков – киянин та завсідник Європи. Як його занесло аж до Львова? Виявляється, Андрій Садовий, міський голова, запросив письменника на чаювання. Він спокушав та манив, обіцяв умови та вигоди, аби автор європейських бестселлерів включив до однієї зі своїх історій столицю Західної України:
- Я загорівся і почав їздити до Львова. Два роки їздив, по два дні там гуляв. Знайшов такі закутки, про які багато хто з моїх друзів не знають. І написав роман. Місто багате на містику, на власну ауру і на цікавих людей.
Панорама довоєнного Львова розгортатиметься перед читачем у романі "Танґо смерті". Він мандруватиме старими вуличками, ще вільними від радянського монументалізму, дивуватиметься місцевим бувальщинам, чутиме танго, під яке стрілялись закохані студенти та знищувались в’язні... Своїх героїв – українця, поляка, єврея та німця – Винничук вихоплює з сучасності та переносить в минуле, де вони животіють у нацистському концтаборі. Юнаки – нащадки бійців, котрих у 21 році розстріляв загін Котовського:
- Сини загиблих все життя не могли подарувати батькам те, що вони не перейшли на бік Червоної Армії, коли їм це пропонували. Вони ж могли вдати, що переходять, а потім втекти, врятуватись. Ні. Вони, співаючи "Ще не вмерла...", загинули всі під кулями. Я хотів описати це і написати, як ці ж сини фактично потім відтворюють те саме, що їхні батьки. Вони теж ідуть на смерть, відмовляються зраджувати... Ці люди приналежні до різних націй, але є те, що їх об’єднує. В даному випадку це Львів.
А Курков з’являється у романі Винничука "за домовленістю":
- Якось ми з ним летіли разом на літературний фестиваль до Туреччини. І мені якраз цей епізод нормально влився у роман. ... Деталізувати не хочу, бо то все таємниця, яка розкривається лише під кінець. Ми домовлялись, що він мені не буде приписувати якихось неіснуючих коханок та звички, мені не притаманні. В "Танго смерті", до речі, є дві молоді письменниці, з якими у мене були пригоди. Вони ще зі мною вітаються, бо досі не прочитали цю книжку. Справа в тому, що одна з цих письменниць мене детально описала в своєму романі. Я їй так відомстив.
Андрій Курков, колекціонуючи враження від міста, познайомився з дивовижним 55-річним хіппі Аліком Олісевич та акторкою Оксаною Прохорець – вони живцем помандрували на сторінки роману. Поруч з ними - Юрій Винничук. Андрій, намагаючись зберегти інтригу, натякає: Юрій щось рятує якимсь надзвичайним способом.
Тим часом головна дійова особа роману "Львівська гастроль Джимі Хендрікса" - недовчений медик Тарас – труситься в пошарпаному авто схожими на пральну дошку вулицями Львова. Історія його нічних заробітків та зворушливої любові вплетена в реальну історію руху хіппі. Західноукраїнські "діти квітів" дивували письменника хоча б тим, що десятки років насправді існували у радянському бутті:
- Є у Львові Святий сад – територія біля монастиря. Справа – обком партії. І у Львові наприкінці 70-их хіпі збирались біля обкому партії, тягнули з якогось гуртожитку ПТУ дріт, підключали електрогітари, і хіпарська група "Супервуйки" співала західних та власних пісень. Написали пісню, в якій був приспів: С-в пес на КПРС. Після цього у них конфіскували апаратуру. І більше групи не існувало. Складно уявити, щоб в Києві біля обкому партії рок-група збиралася і ніхто їм не заважав...
Обкладинки – ще один мазок до деталізації вигаданої реальності. У Винничука – це автентична фотографія розстрілу, котрий супроводжувався, за свідченнями очевидців, грою табірного оркестру. А в Куркова – чайка. Чому чайка? – цікавиться допитливий модератор:
- Я думав, чим відрізняється Львів окрім власної аури? Звичайно тим, що в місті завжди були проблеми з водою. А коли йдеш сонячного дня по Старому місту, то чомусь здається, що будь-яка вулиця має впиратися в набережну. Десь у Львові є море...