Положій і Сняданко міркують про зникнення авторської журналістики та причини відмирання друкованої преси

Положій і Сняданко міркують про зникнення авторської журналістики та причини відмирання друкованої преси

Євген Положій і Наталка Сняданко вирушили у 6-тиденну Одіссею. Одного дня парочка мандрівних письменників завітала й у Вінницю. Тут вони презентували антології власних творів – "Одіссею" та "Амаркорд".

Зустріч відбувалась в експрес-режимі. Як пояснив модератор Сашко, вітчизняний транспорт дивує оригінальним розкладом та примушує навіть з авторами спілкуватись зі швидкістю бліцу. Тому доки письменники ще тут, нехай найперше розкажуть, навіщо їм публікувати антології?
Виявляється, участь авторів у подібному процесі мінімальна. Все вирішує видавництво. Наталка припустила:
- Це може свідчити про подорослішання нашої видавничої індустрії. Видавництва вже не штампують книгу за книгою, а іноді переосмислюють – можливо, треба щось перевидати?
Назва антології Сняданко – "Амаркорд" – наразі й означає "я згадую". Авторка не занотовує власний життєпис, а відтворює долі бабусь, знайомих жінок, близьких та далеких. Є в книзі і новинка – оповідь про долю українських заробітчанок. Наталка вирішали поглянути на проблему з історичної точки зору:
- Насправді, заробітчанство - це не проблема, це традиція, яка існує вже багато років. Виїжджали на заробітки і 100, і 200 років тому. Просто по різному. Ця книга відрізняється від інших, бо дуже багато персонажів говорить прямою мовою. Це монологи, написані їхніми словами. Я працювала з реальними людьми і збирала такі історії. Мені було дуже важливо, щоб вони говорили так, як говорять у житті.
Євген розповів, що завдячує радянським антологіям своєму знайомству з багатьма , тепер улюбленими, письменниками. Коли читаєш по одному твору від кожного автора, обов’язково знайдеш своє і цікавитимешся ним глибше. Це краще, ніж натомість купувати 20 грубих томів, гадаючи, твоє – чи не твоє? піде чи не піде? Так він знайшов Борхеса, який казав, що "всі ми так чи інакше, пишемо 4 історії":
- Зараз в моїй "Одіссеї" – третя історія – історія повернення героя додому. " Дядечко на ім`я Бог" – про мандри Близьким Сходом. " Потяг" – це швидше мандри українського журналіста по українським виборам. "Юрій Юрійович, улюбленець жінок" – про життя в США.
Наталка зауважує:
- В літератур зараз так - ми відкриваємо для себе все, що далеко. Натомість те, що тут, ми ігноруємо, бо нам здається, що ми це знаємо. Мені казав колись редактор одного українського видання: "Є дуже багато текстів з подорожами за кордон. Натомість дуже велика проблема знайти хороший репортаж з подорожами по Україні". Я знаю багатьох західноєвропейських і східноєвропейських письменників, які їздять сюди за сюжетами. Насправді, чи можна взагалі щось побачити, коли ти далеко? Або навпаки, чи можна щось побачити, коли воно заблизько? Це питання письменницького zoom-у - наскільки добре його треба поставити, щоб це було добре, щоб ракурс був правильний і його вистачало для проникнення?
В бліц-режимі автори зачитали по оповіданню. Євген обрав парадоксальне оповідання "Піфагорові писанки", де міркував над символізмом візерунків. В підсумку, він дійшов висновку, що " У нас неправильно направлені трикутники на входах до туалетів. Може в цьому і проблема? Світ не котиться. Його просто перевернули догори ногами, як перевернули сакральні трикутники на дверях туалетів."
Наталка в свою чергу зачитала уривок про буденні проблеми з життя газети. Її редактор говорить на огидному суржику, журналісти страждають від нестачі сюжетів, блукаючи Інтернетами, а виявлена сенсація виявляється пшиком.
Обоє письменників мають величезний досвід роботи в журналістиці. Тому неминуче постало питання "Чого бракує вітчизняній журналістиці?".
Євген розглядає проблему соціально-політично:
- У суспільстві не вистачає чесності. Журналіст не приходить з космосу, він виходять з суспільства. В Європі є зрозумілі канони, критерії, які походять з відкритого суспільства. А в нас базові цінності приховані дуже далеко, якщо вони є. І тому людина приходить в редакцію не з тими цінностями, які декларує газета. Ще проблема – часто журналіст не бачить результату своєї праці. Він зневірюється в журналістиці і йде.
Наталя гадає інакше:
- Мені здається, що проблема в нас і за кордоном, насправді, спільна. Як на мене, відмирає авторська журналістика. Коли я починала працювати 20 років тому – було багато імен. Журналісти - це були імена, тексти яких цікаво читати. На сьогодні – це одиниці, і люди того ж покоління. Я не бачу нових ідей. І це не завдання, не проблема самих журналістів, а проблема самих медіа – їм це не потрібно. Така ж тенденція є в Європі. Насправді, чому кажуть, що вимирають друковані ЗМІ? Тому що вони нічим не відрізняються від потоку інформації, який є всюди. Їх має відрізняти саме авторська журналістика - добре написані тексти, добре написані розслідування, деталізація, вміння зробити подію, вміння зробити розголос, вміння побачити, завоювати читача і навіть вміння вигадати заголовок. Мій досвід журналістики – це досвід деградації самої професії.
Після прискореної автограф-сесії автори продовжили свою Одіссею – їх чекали Київ, Харків та Суми.