Екстремальна презентація Твердині Максима Кідрука - для допитливих та юних

Екстремальна презентація Твердині Максима Кідрука - для допитливих та юних

Не простою була презентація Максима Кідрука у Вінниці. Ой, не простою! Спершу здається, що все йде по плану – автор показує слайди, проводить історичний екскурс, наприкінці - традиційні питання про творчі плани. Проте сидить у залі допитлива гостя – жінка середнього віку, маленька на зріст, круглолиця, в мішкуватиму плащику. Вона, мабуть, єдина, хто не піддався харизмі Максима. Завдяки гості автор демонструє природні емоції в незвичній ситуації, а публіка веселиться.

Молоді люди – основна аудиторія Максима Кідрука того вінницького вечора. Чи не у кожного в руках – технотриллер "Бот" чи тревел-триллер "Твердиня". Протягом 10 хвилин менеджер книгарні зменшує стос "Твердині" на дві третини – новинку розбирають "як гарячі пиріжки".
Сюжет новинки наступний: "5 студентів стокгольмського університету перед закінченням навчання вирішують здійснити велику мандрівку. Одного дня шведський художник показує їм фотографію, де він стоїть на тлі величезних мегалітичних руїн, і дає карту, на якій нібито вказано шлях до Паїтіті – легендарного міста інків в джунглях Перу. І замість того, щоб смажити свої пуза десь в Мексиці чи десь інде, вони вирішують спробувати знайти загублене місто".
Впродовж години Максим розповідає передісторію "Твердині". Її сюжет ґрунтується на особливому тлумаченні певних археологічних артефактів:
- Я був у храмі Юпітера в Баальбеку, Ліван. Він стоїть не на землі, а на платформі з величезних мегалітичних брил. Вага блока оцінюється у 800-1000 тон. Це колосальна цифра! Коли я вперше прочитав, то подумав, що це обдруківка. Потім я подумав, що довбаний фейк, бо того бути не може. Офіційні історики говорять – Баальбек будували римляни у 1-4 ст. н.е. Я запитую, які римляни?
Максим, намагаючись перетворити публіку у адептів власної ідеї, активно жестикулює. Його руки, аристократичні кисті і довгі пальці постійно в русі. Він розводить руками широко-широко – ось які широкі моноліти!, піднімає їх високо-високо, аж на вшпиньки стає – ось які моноліти високі!, перебирає пальцями, ніби грає на скрипці – намагається підібрати точне слово до емоції чи думки. Максим наочно демонструє, як вийшов в пустелю справити малу потребу. То він пояснює народження "Бота", а ви що подумали? Глядачам весело!
Але далі мова – про серйозне.
Маючи технічну освіту, Максим Кідрук спантеличений:
- Яким інженерним чином могли бути переміщені мегаліти Баальбеку? Ось "бандура" – сучасний німецький кран, який 1200 тон переносить в межах своєї стріли. А брили Баальбека переміщували з каменоломні за 5 км до археологічного сайту!
Аналогічні питання викликають руїни в Перу – гігантські кам’яні брили підняті і припасовані так, що навіть листок паперу не пролізе:
- Поступово у голові сформувалась теза про те, що вся сучасна історія – історія, написана цивілізаціями-переможцями. Інки прийшли на щось готове. Я стверджую, що це не може бути одна й та ж сама цивілізація.
Пояснення, які дає Максим Кідрук у "Твердині", фантастичні. Але художня книга і художнє припущення – то не історична монографія і не історичний документ. Згадана вище допитлива гостя, гадаю, надто буквально сприймає вигадку, тому й починає обстрілювати автора репліками і коментарями. Хоча вона говорить затихо і заплутано, але Максима таки бентежить.
Спершу гостя погрожує розповісти, як можна перемістити тисячотонні камені. Потім перериває ескападу Максима про відсутність в Південній Америці письма. Потім запитує, що таке треш?
Максим зупиняється, ковтає водички, широко усміхається і терпляче відповідає.
Гостя сумнівається:
- Ми знаємо Ньютона і про те, що переміщення будь-якої маси і ваги впирається в елементарну рабську працю та в елементарний вислів Архімеда – дайте мне точку опорі, і я переверну землю. Їм тоді були відомі човни, будь-які тяглові передачі...
- Ви просто не маєте уявлення що таке тисяча тон, - промовляє Максим, - Ідея блоків означає, що вони мають на чомусь триматись. На чому ви закріпите блок, щоб він втримав тисячу тон? Якщо ви їх хочете тягти, то я в це ніколи не повірю, але можливо якимись слонами й перетягли...
Зал допомагає: можна динозаврами чи птеродактилями... Або мільйоном китайців.
Ось ще одна пікіровка:
- Українець Левко кохає японку Сатомі. Левко через певні комплекси не реагує на її натяки. Сатомі здається, що він тупить...
Жінка – Ви самокритичні!
- А я не Левко.
Жіночка - Тоді не самокритичні.
Гостя сумнівається в історико-інженерних припущеннях, кахикає, коли Максим дозволяє собі нелітературне слововживання, коментує його поведінку і вчинки. Якби всі гості презентації були однаково доброзичливі, якби на презентації не приходили оригінали, життя було б нудним!
З пояснень Кідрука зрозуміло, як складно йому, маючи в голові масу ідей та сюжетів, обрати те, що писатиметься зараз. Ось він розповідає про "Бота", ось – про "Твердиню", ось обіцяє повернутись до "Навіжених", ось – анонсує книгу в жанрі технотриллера:
- На відміну від "Бота", в ньому не буде домішок наукової фантастики, не буде містики як у "Твердині", це буде класичне техно. Назва "Жорстоке небо" – драматична історія, події якої розгортаються навколо авіакатастрофи укр. літака.
Максим любить наповнювати романи реальними картами і схемами. Тому вже зараз має схему реального аеропорту, де відбуватимуться трагічні події, схеми роботи двигуна. Головна героїня – жінка, тому автор вже має трьох дівчат-консультанток – вони оцінюватимуть вчинки персонажа з точки зору реалістичності.
Максим Кідрук – великий трудівник. Він презентує "Твердиню" в книгарнях, в кав’ярнях та в орендованих залах по всій Україні – Київ, Кам’янець-Подільський, Дубни, Житомир, Полтава, Кіровоград, Вінниця... Він селиться у готельних номерах, мандрує потягами і автобусами. Він живе за рахунок своїх книг і стверджує, що це у вітчизняних українських реаліях цілком можливо – потрібно тільки не сидіти на місці, а ворушитись.
Чи відчуває Максим відповідальність, що молоді люди начитаються "Твердині" і поїдуть шукати Паїтіті?
- Я розумію, що трошки перестарався в цьому сенсі. Коли я описував шлях, який збігається з Google Maps, я розумів, що точно знайдуться телепні, які попруться в Перу в сельву Мадре-дель-Діос. Проблема в тому що, ті ліси – це просто жах. Там було дуже мало людей, а з тих хто був, повернулось ще менше. Боюсь, що через рік за мною по презентаціях будуть бігати матусі... Тому я закликаю категорично: не треба туди пертися – це не місце для відпочинку і навіть для екстриму.