Зелені кролики - роман (не секта) автора (не проповідника) Василя Пастушини

Зелені кролики - роман (не секта) автора (не проповідника) Василя Пастушини

У Вінниці на Покрову сталась вікопомна метаморфоза: поет перетворився у прозаїка як гусінь – у метелика, як пуголовок – у жабу, як творча сверблячка – у роман. То Василь Пастушина, автор популярних серед поетичного бомонду Вінниччини еротично-комічних віршів, знайомить публіку з новинкою – прозовим твором на 284 сторінках "Зелені кролики".

Модератор Олександр пояснює, що роман написаний 2 роки тому, коли автор навчався у Львові. Головний герой – теж Василь і теж поет. Він мандрує до шоколадно-кавового міста на поетичне збіговисько – слем. В першій частині роману – дорога. В другій – спостереження за виступами адептів музи Полігімнії, а також Каліопи, Евтерпи і Ерато. У третій – ночівля у місцевого хіппі:
- Я за той час встиг різним побачити Львів і зрозумів, що Львів якось і на Львів не схожий. Все це великою мірою іронія – іронія над собою, над себе у Львові, над сприйманням Львова. Львів один з моїх літературних героїв. Можливо, оті зелені кролики – це є мій Львів? – медитує автор.
Автор іронізує над святими речами – величчю римованої творчості. Крім міфоруйнівних спостережень за культурною столицею, він каталогізує поетів. Згідно Пастушини, їх існує 3 групи: "громадяни", "негромадяни", "графомани":
- Потрапивши на багато поетичних заходів, я побачив багато спільних рис, які мені видалися дуже гротескними. Єдине ставлення до поезії в цій книжці – це іронічне. Хай мені простять поети, але я з них так брутально знущаюсь. І над собою зокрема.
Присутні поети вже почали обурено шепотіти, але зачувши самокритику, вгамувались і слухали далі – про людей-призм, про хіппі-завойовників Всесвіту, про пса Їжака та їжака Пса і купу гною, про яблука...
Читачі роману зауважують в тексті відлуння Джойса, Керрола, Кафки, Муракамі, Юліана Шпола. Василь пояснює:
- Книжка, незважаючи на те, що вона багатосюжетна, без сюжету. В ній дуже багато реальних історій, учасником яких я був. Розумію, що книжка не дуже цілісна... Мої погляди в той час, моє бачення чогось в той час я намагався вкласти в уста своїх героїв. В кожному з героїв є я. Майже всі вони реальні... Але в ту книжку я запхнув всього себе 22-річного. Саме тому для мене книжка етапова і саме тому вона не однозначна в прочитанні. Саме тому я читаючи її зараз, дивуюся: що – це я писав? це мав на увазі?
Складається враження, що роман – не прилюдна сповідь, не прилюдне оголення. Текст – це препарування патологоанатома – до кісток, до кісткового мозку, до самої суті "міста слів і звуків" (первинна назва роману). Говорячи про "Зелених кроликів", Василь каже не "моя книга" чи "в моєму романі", а "ТА книга", "в тому романі" – він не сприймає її як свою. Автор, написавши-народивши її, відрізав пуповину. Нині вона не його, а живе самостійно і самовільно змінює смисли. Микола Мартинюк, засновник видавництва "Твердиня", підтверджує:
- Текст роману помалесеньку починає жити своїм самодостатнім життям. І це добре. Коли книга народжувалась, Василь ще пропонував: можна, я тут перепишу? Я кажу – пізно. Це засіб профілактики для Василя як автора, який береться за прозу. Так його можна трішечки стримувати, щоб він став на перспективу справжнім автором, який проживає текст повноцінно, всіма фібрами душі, кінчиком пера.
За півтори години, які триває презентація, автор чує багато питань і навіть отримує подарунок. Один з гостей, художник і фотограф, створив картину-графічний колаж і вручає її Василю. Проте є питання, яке тривожить, і зациклює, і муляє, питання, на яке у групі "Свідки зелених кроликів" на фейсбуці не знайшлося відповіді: "Що ж це за істоти такі – зелені кролики? Хто вони? Що вони? Звідки і для чого?" Припущення модератора наступне:
- В процесі того, як наш герой добирається до Львова, йому здибується дуже багато дивних людей з дуже цікавими життєвими історіями. Мені здалося, зелені кролики – це така собі метафора отих людей, яких ти помічаєш в натовпі...
Вікторія – переможниця конкурсу на краще тлумачення "Зелених кроликів" у групі ВКонтакті "Бідняжечки" – гадає, що: "кролик + зелена фарба = спокійний кролик, над яким тепер можна проводити різні досліди", або: " в кролика "вмонтували" хлоропласти для здійснення фотосинтезу".
Василь Пастушина замислюється. Намагаючись роз’яснити присутнім і самому собі суть того потойбічного явища – зелених кролів у романі про Львів і поетів, він говорить:
- Я хочу бачити щось незвичайне у житті. Я не живу в ілюзіях, але інколи потребую чогось над. Мені хочеться вірити, що є щось над, не в плані якогось проповідування, а в плані чогось суб’єктивного, росту, самоствердження, розуміння "для чого ти тут". Циліндр [з якого дістають кроликів] – це, мабуть, саме життя, або те, що я хочу бачити у житті. Я сам заблукав у відповіді...