Сьогодні пропоную докладно зупинитися на питаннях фізкультури і спорту в християнському демократичному суспільстві.
Фізичні вправи (зайняття фізичною культурою в сучасному світі) людина освоїла з давніх-давен. Так, стародавні мисливці і риболови тренувалися для набуття навичок і підвищення майстерності. З давніх часів відомі їхні змагання. Довершеного вигляду змагання на силу, швидкість і витривалість набули в античному світі, найбільш яскравою пам'яткою були Олімпійські ігри у Стародавній Греції, які стали прообразом сучасного олімпійського руху.
Перші отці християнства, спостерігаючи за тренуваннями і змаганнями античних спортсменів, наводили їх суперництво (винятково за його формою) як приклад для подвижницької діяльності християн. Однак, християни мають принципово іншу мету: вони прагнуть не перемоги у змаганні, не земної слави, а служіння Господу і життя вічного. Так, апостол Павло писав: "Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви! І кожен змагун від усього стримується; вони ж щоб тлінний прийняти вінок, але ми щоб нетлінний. Тож біжу я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б'ючи" (1 до Коринтян 9:24-26).
Після прийняття Римською імперією християнства олімпійські ігри були заборонені у 394 році, а гладіаторській бійки – у 400 році. Причинами таких рішень стала несумісність зазначених змагань у їх тодішньому вигляді з християнськими цінностями. Під час олімпійських ігор і гладіаторських бійок приносилися жертви ідолам (ідолопоклонство), спортсмени гинули і калічилися, глядачі впадали в нездоровий несамовитий і шалений азарт.
Біблія ж однозначно навчає християн:
"Тож про споживання ідольських жертов ми знаємо, що ідол у світі ніщо, і що іншого Бога нема, окрім Бога Одного." (1 до Коринтян 8:4).
"... Що ідольська жертва є щось? Чи що ідол є щось? Ні, але те, що в жертву приносять, демонам, а не Богові в жертву приносять. Я ж не хочу, щоб ви спільниками для демонів стали. Бо не можете пити чаші Господньої та чаші демонської; не можете бути спільниками Господнього столу й столу демонського" (1 до Коринтян 10:19-21).
Водночас, отці церкви схвалювали фізичні вправи юнаків, особливо у гімнастичних школах, стриманість, аскетизм античних спортсменів, засуджуючи при цьому прагнення до марнославства і земних почестей. І навіть змагання допускалися, якщо вони були спрямовані на зміцнення фізичного і духовного здоров'я молоді.
Таким чином, ранні християни не заперечували зайняття спортом і особливо фізкультурою, якщо вони були корисні для здоров'я, але наполягали, що ці зайняття мають узгоджуватися і не суперечити християнським цінностям.
Займаючись фізичними вправами чи беручи участь у змаганнях, християнин повинен зберігати у серці своєму образ Божий, утримуватися від конфліктів, лихослів'я, надмірного азарту, задання травм опонентам, гніву, інших гріховних діянь. Звичайно, що у дні посту, потрібно утримуватися від змагань, що мають ознаки розваг або пробуджують азарт, але фізичні вправи, корисні для фізичного і духовного здоров'я, допустимі і в дні посту.
Біблія дає християнам чітку настанову з цього приводу:
"Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодощів твоїх! І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх, але знай, що за все це впровадить тебе Бог до суду!" (Екклезіяст 11:9).
Врешті-решт, у будь-якій справі християни мають визначитися:
"... виберіть собі сьогодні, кому будете служити... А я та дім мій будемо служити Господеві" (Ісус Навин 24:15).
Сучасне християнство культивує зайняття фізкультурою і спортом вже навіть і на інституціональному рівні. Так, відомі успішні приклади відкриття спортивних секцій при храмах, літні християнські табори. Водночас, Біблія вчить нас "... вправа тілесна мало корисна, а благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього та майбутнього" (1 Тимофію 4:7,8). Тобто пріоритет у таких християнських секціях і таборах має віддаватися саме духовному християнському вихованню, а фізичні вправи і спортивні змагання мають підпорядковуватися йому.
Наріжними принципами сучасної демократії є змагальність і суперництво (конкуренція).
Ми бачимо, на прикладі фізкультури і спорту, що виховання у дітей пріоритету духовних, християнських цінностей, дозволить їм в дорослому житті керуватися християнськими цінностями у справах суспільних, політичних, економічних тощо.
Таким чином, саме в християнському демократичному суспільстві фізкультура і спорт, які культивуються на основі християнських цінностей, стають важливою складовою суспільного життя.