Остання осінь Путіна

Руйнівний імперський рашизм, який Путін дбайливо культивував у Росії майже чверть століття, ось-ось знищить свого креатора.

Знищить на 100% гарантовано – політично. І майже на 100% - фізично, враховуючи деструктивний потенціал цього створіння та традиції вирішення політичних криз в Росії із фізичною ліквідацією перешкод-керманичів.

Це підсумок еволюції імперського рашизму, який Путін відшліфував до стану практично абсолютно досконалої конструкції. І цей результат став неминучим після того, як імперський рашизм путінського формату втратив своє початкове призначення – бути успішним інструментом зовнішньої експансії.

Всі двадцять з гаком років на вершині влади Путін готувався до того, щоб розпочати реваншистську війну із колективним Заходом за поразку СРСР у «холодній» війні.

Готувався ретельно. Під цю війну він «заточив» всю країну. З економікою, політикою, суспільним життям, культурою, тощо – всіма без виключення сферами життя Росії.

І за роки свого перебування на чолі Росії він переформатував російське суспільство на особливий вид суспільствва. Який склали мільйони одиниць новітньої суспільно-політичної формації «людина рашистська». Подібно до того, як в Радянському союзі штучно намагались створити нов формацію «людина радянська». 

Десятиліттями через повністю підконтрольні ЗМІ та інші інститути суспільства Путін шліфував всі руйнівні архетипи російського «глибинного народу».

У результаті, як правильно констатував голова Української греко-католицької церкви  Святослав Шевчук, «накопичилося дуже багато зла на північних кордонах України. Яке просто прорвалося. Як навесні вода дамбу прориває, так те зло просто вихлюпнулося на наші землі. За теперішнього президента Росії зло почало представлятися як доблесть. Доблесть, яка показує буцімто велич. Це зло почало отруювати – отруювати уми цілого суспільства. Щось подібне, як нацистська ідеологія свого часу почала отруювати уми і серця Німеччини».

Цей потік зла на путінських анаболіках у російському котлі майже чверть століття підігрівався у режимі 24/7. І Путіну потрібно було час від часу відкривати кришку котлу і скерувати цей руйнівний потік у зовнішній світ. Що він і робив  - друга війна у Чечні, війна у Грузії, захоплення Криму і частини Донбасу, постійна антизахідна істерія, регулярні провокації НАТО, тощо. Це було необхідно, щоб згенерований його зусиллями потік ненависті та руйнації не знищив його ж штучний хмарочос, який хазяїн Кремля вибудував на зибкому фундаменту.

У цій будові архітектор рашистської матриці спробував еклектично поєднати архетипичні риси російського «глибинного народу» включно із запитом на реванш, власні комплекси та образи, спрагу безкінечного збагачення, намір контролювати все і вся родом із свого кдбшного минулого, тощо.

У підсумку вийшла країна симулякрів або точніше ціла країна-симулякр. Як влучно казав свого часу американський сенатор Джон Маккейн, Росія не що інше, ніж звичайна бензоколонка, яка тільки прикидається країною.

І коли Путін влаштував цій країні-симулякру та її населенню із промитими мізками краш-тест і зіштовхнув їх з реальним світом після початку повномасштабної війни проти нашої країни, то цей громіздкий, незграбний і нежиттєздатний штучний конструктор-lego швидко посипався. Він, звичайно, не моментально перетворився на дрібний пил. Але процес розпилення і зникнення у небуття симулякрів все швидше набирає швидкість.

І головне у тому, що його радикально прискорює повернення у російський дискурс деструктивного потоку руйнації та зла, який було вихлюпнувся в Україні півтора року тому. Оскільки наша країна за допомогою США та інших союзників у протидії російській агресії побудувала міцний заслон на шляху цього потоку. І повернула його на батьківщину.  

І зараз там ядерна реакція нагромадження зла і руйнування, яку запустив свого часу Путін, продовжується без зупинки. Її проявом у зовнішньому вимірі нещодавно став заколот Пригожина з його походом на Москву. Й надалі хвилі нестримного потоку ненависті та знищення будуть все ближче наближатися до свого креатора. Із тим, щоб знищити його.

Виходячи із динаміки цього процесу вже очевидно: ця осінь стане останньою для Путіна на посту президента РФ. Спочатку він зіштовхнув у безодню свою країну із тим, щоб після цієї дії із невеликим інтервалом й самому піти у небуття.