Штати виштовхують путінську агресію в Молдову?

Військової активності Росії останнім часом стало надзвичайно багато.

Починаючи від диверсійної війни в Європі та підготовки інфраструктури в самій РФ до можливої мобілізації після вересневих виборів до Держдуми і закінчуючи підтримкою Ірану в конфлікті з США.

Усі ці прояви військової активності РФ у тій чи іншій мірі зачіпляють інтереси США. І, очевидно, пильно відстежуються профільними американськими структурами. У першу чергу, ЦРУ.

За зрозумілої відсутності достеменно надійної інформації про зміст важливих сигналів, які 25 серпня привіз у Москву директор ЦРУ Джон Реткліфф, ЗМІ та політики обґрунтовано роблять припущення про обговорення ним більшості цих російських military-активностей. Їхньої активізації й реакції США на це пожвавлення.

Для нас, звичайно, найбільш важливі ті військові активності РФ, які мають та матимуть вплив на перебіг війни проти нашої країни. 

Й тут ми підходимо до тієї розвилки Кремля, про яку я писав рівно три місяці тому:  - в країнах Балтії або у Молдові?  Бо реальність для Росії така, що вести війну проти нашої країни у такому же масштабі як зараз, вона ще здатна місяцями. Але  продовжувати так воювати роками – вже ні. Й тому Кремль змушений буде в осяжній перспективі знайти вихід із повномасштабної війни. 

Щоб подати цей вихід як перемогу, а не як поразку, московський цар намагатиметься продемонструвати своїм боярам та підданим успіх. Бо інакше його політичне (й, скоріш за все, й фізичне) виживання опиниться під величезної загрозою.

Весь перебіг війни в Україні з початку цього року переконливо свідчить, що в Україні «великої перемоги» РФ отримати точно не зможе. Й це відправна точка для вибору Путіна між  варіантами дій з їхніми ризиками чи загрозами. 

Основними варіантами є три. Перший  - перевести Росію на життя в умовах війни. З новою мобілізацію, змушеним обміном збережень населення на військові облігації з відкладеним терміном погашення, тощо.

Два інших – продемонструвати підданим розширення впливу та могутності путінської держави за рахунок дій на території країн, які раніше входили у склад російської імперії та СРСР. Що означає або провести короткотермінову і локально обмежену військову операцію проти однієї з країн Балтії, або здійснити військову операцію у Молдові.

Те, що до Москви директор ЦРУ направився із Латвії, й там же зупинився на зворотному шляху до США є більш ніж чітким сигналом. Він такий: США уважно стежать за провокаціями РФ в країнах Балтії й попереджають Москву про неприпустимість агресивних дій проти цих країн НАТО.

Таким чином, Путін отримав від Реткліффа (тобто, від адміністрації США) попередження про те, що для нього можлива агресія у Балтії матиме велику ціну. Й несе великі ризики.

Тому Кремль може вдатися до операції в країні, яка не прикрита щитом Альянса. Йдеться про Молдову. Те, що в Кремлі розглядають такий сценарій, свідчить практично синхронне прийняття навесні в Москві двох законодавчих актів. Один із них – указ Путіна від 15 травня про спрощений перехід в російське громадянство для мешканців молдовського Придністров’я. Другий  - підписаний Путіним 25 травня закон, який дозволяє йому застосовувати військову силу за кордоном для захисту прав громадян РФ. Зокрема, російських громадян у Придністров’ї.

Як репетицію можливих агресивних дій проти Молдови можна розцінити те, що наступного дня після візиту Реткліффа до російської столиці й за кілька годин до того, як ця країна мала почати відзначати день своєї незалежності 27 серпня Росія запустила дрони над Молдовою.

Й наостанок - найцікавіше. Чи означають сигнали Реткліффа для Москви з приводу уваги США до ситуації в країнах Балтії, що Путін точно відмовиться від активних агресивних дій (кібероперацій чи польотів дронів) у Балтії? Зовсім ні. А чи можна наразі повністю переконливо стверджувати, що Путін закінчить українську «СВО» у Молдові, щоб продемонструвати підданим військові успіхи й зростання престижу імперії? Теж ні. Тому що Путін діє не там, де на нього очікують і готуються протидіяти, а там, де бачить слабкі місця, якими зможе ефективно скористатися для досягнення своїх цілей. Як то, на жаль, було з нашим Кримом в 2014-му.