Історія є циклічною!

22 октября 2021, 14:39
Владелец страницы
0
320
Історія є циклічною!
Співголова депутатської фракції Політичної партії "ОПЗЖ" В. Рабінович - гість програми "60 минут" (Москва, Російська Федерація)

Щодо досвіду пошуків компромісів у розбудові добросусідських відносин з Російєю протягом 1918-1933 років як історичного уроку для сучаних політиків.

Сучасне становище України має свої аналоги 100-річної давнини: проголошення незалежної держави, суперечлива та непослідовна внутрішня політика, міжпартійний розбрад (що ґрунтується не на ідеологічному протиріччі, а продиктований власною меркантильністю), війна, що розв’язана Росією проти української суверенності (яка прикриває власну агресію створенням маріонеткових квазідержавних утворень і супроводжується потужними пропагандиськими компаніями), безпорадний "Захід" (який живе ліберальними деклараціями та йде шляхом найменшого супротиву глобальній російській загрозі) тощо. В цьому всьому калейдоскопі аналогій останнім часом намагаюся віднайти місце ОПЗЖ в історичному процесі на українських землях. Адже в часи Українських національно-визвольних змагань (1917-1921) мала б знайтися роль серед тогочасного політикуму для пропагування добросусідських відносин з Росією через незацікавленність "капіталистичного Заходу" в реалізації українських надій на незалежну державу, поширення ідеї інтернаціоналізму (пізніше - космополітизму), возвеличення соціального та недооцінка національного питань. І, як несподівано, така аналогія була знайдена - українські національні комуністи! Саме їхній досвід мав би бути яскравим уроком для представників ОПЗЖ щодо продукування ілюзій стосовно миролюбивих настроїв "велиросів". Ще в листопаді 1918 року В. Шахрай та С. Мазлах, представники "полтавської" фракції у Комуністичній партії (більшовиків) України, наполягали на необхідності утворення незалежної радянської України у тісному союзі з Радянською Росією, визнаючи Гетьманат Скоропадського та українських соціал-демократів "лігвом контреволюціонерів". Г. Лапчинський у 1919 році писав про об’єднання з Росією на федеративних засадах як про вирішальний крок для успішного розвитку української державності, а представники Української комуністичної партії (боротьбисти) на чолі із О. Шумським вихваляли російських більшовиків за відмову надавати націям будь-які привілеї навіть в рамках власних державних утворень. Проте доля навіть таких прихильників ідеї комунізму була вирішена: Шахрая, Мазлаха та Лапчинського виключили з більшовицької партії (другого репресували у 1937 році, третього - у 1938, першого не встигли - це зробили денікінці у 1920), Олександра Шумського, призначивши народним комісаром освіти УСРР 1924 року в рамках політики українізації, жорстко розкритикують та знімуть з посади 1927 року (а з 1933 року до кінця життя перебуватиме у радянських концтаборах) за "неленінське" походження партії боротьбистів та просування ідеї необхідності українізації, здавалося б, української КП(б)У задля очолювання українських культурних процесів (які нібито вже перебували під впливом "українських націоналістів") та пришвидшення українізації пролетаріату (перед яким стояло завдання посилити вплив на селянство в умовах подальшої розбудови соціалізму). Михайла Хвильового, члена КП(б)У, фундатора та активного прихильника побудови високоякісного інтернаціонального пролетарського мистецтва, засудять лише за те, що він, залишаючись вірним політичному об’єднанню України та Росії (!), активно закликав орієнтуватися на кращі європейські мистецькі студії та практики, відмовляючись від впливу російської, шовінстично налаштованої по відношенню до українців, культури. Врешті-решт, усвідомлюючи неминучість своєї долі, письменник наклав на себе руки. Аналогічна ситуація відбулася й з Миколою Скрипником, народним комісаром освіти УССР протягом 1928-1933 років. М. Волобуєва, росіянина за походженням, члена Колегії Головного політико-освітнього комітету при Наркоматі освіти, засудили за те, що він, так само залишаючись вірним ідеї політичного союзу України з Росією в спільному радянському федералістичному об’єднанні, виступав за розширення самостійності уряду УССР у проведенні економічної політики, наполягав на рівноправних економічних взаємовідносинах між радянськими Росією та Україною у питаннях промислового будівництва, податкового навантаження, розподілу союзних субвенцій тощо. Врешті-решт, через тиск був змушений публічно відректися від своїх поглядів (адже, вважаючи себе правим та виступаючи з намірами допомогти побудувати соціально та національно справедливу державу, не побажав вижджати за кордон), а 1933 року заарештований та відправлений до радянських концтаборів. Що об’єднує всіх вищеперерахованих осіб? Вони всі вірили у ймовірність добросусідських відносин із Росією на позиціях визнання взаємної суверенності, економічної та політичної суб’єктності та, при цьому, залишаючись на позиції відстоювання національних інтересів українського народу хоча б в межах Української соціалістичної радянської республіки. За свою принципову позицію вони заплатили власним здоров’ям та життям, адже Москва у своєму імперському світобаченні не сприймала Україну явищем, окремим від Росії. І нещодавні статті Путіна та Медведєва, заяви одного з лідерів партії "Единая Россия" П. Толстого слугують яскравим доказом того, що Росія навіть у ХХІ столітті не відступається від вже традиційної риторики. Чи усвідомлюють представники політичної партії "ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА - ЗА ЖИТТЯ" , що у випадку відстоювання українських інтересів вони так само залишатимуться ворогами для російського політикуму? Дуже сумніваюся! А чи зможуть вони відмовитися від захисту українських інтересів перед Кремлем задля покращення власного становища, чого не зробили свого часу українські національні комуністи? Впевнений, що так! Тоді чи можна їх вважати політичної партією, що репрезентує інтереси українських громадян в умовах гібридної війни з Російською Федерацією? Однозначно, ні!
Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Вадим Рабинович,Україна-Росія,Зовнішня політика,ОПЗЖ
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.