Українська - мова агресора

Я умисно писатиму цей текст українською, аби жодна жива душа не запідозрила у мені сепаратистку чи прихильницю "рускава міра". Мотивували мене до цього, як ви, мабуть, здогадалися, наш так званий "Закон про мову", імплементація окремих його пунктів з 16 січня 2021 року (про обслуговування споживачів українською), допис мовного омбудсмена з цієї теми, та, власне, існування такого омбудсмена.

У його дописі все прозоро: "нагадую, що з 16.01 все обслуговування всюди має бути виключно українською. За запитом споживача - можливе обслуговування іншою мовою. Якщо ваші права на обслуговування українською порушили - пишіть мені паперового листа, чи на емейл". І посилання на статтю тридцяту "Закону про мову".

І тут у моїй цілковито україномовній, демократичній голові народилися логічні, такі гиденькі запитаннячка:

Ви скажете, що мені має бути байдуже, адже я особисто розмовляю українською, і такі проблеми мені не трапляться. Ще, може, обурено додасте: "російська - мова агресора!"

Так от знайте, мені не байдуже! Російська - це мова моєї мами, її мами й тата, моїх прабабок та прадідів, їхніх родичів та сотень тисяч ваших мам, тат, родичів, українських політиків, журналістів, продавчинь, заправників на АЗС та академіків. І, можливо, у статті тридцятій "Закону про мову" й сказано, що всюди всі мають говорити українською, проте є Конституція України - основний закон, якому не мають права протирічити всі інші. У ній, в статті 10 записано, що держава гарантує вільний розвиток, використання та захист російської та інших мов. А у статті 22 сказано, що звуження змісту та обсягу прав і свобод громадянина є недопустимим. Так про що там та 30-та стаття "Закону про мову"?

Яке взагалі вона, й більшість статей цього закону мають право на існування? Яке право на ісування має цей "мовний омбудсмен"? Шпрехенфюрер, як його називають в інтернеті. І це чудове визначення. Цей вусатий вуйко прийде до мене, і кошмаритиме мене за те, що я у своєму інтернет-магазині, зареєстрованому на український ФОП, веду листування російською? Чи сенегальською? А за англійську мене покарають?

Знаєте, я дитина того покоління, яке вже від народження чує українську всюди, мені не довелося вивчати її спеціально, як дітям з кінця 80х-90х, аби здати випускні екзамені в школі. Для мене українська - це норма. Це моя рідна мова і я розмовляю нею завжди. Але і російська для мене така ж норма. Нею розмовляють мої родичі, в тому числі, глибоко літні люди, які все своє життя прожили виключно тут, в Україні! Це їхня мова! Вони українці більше, аніж більшість з вас! І ви називаєте те, як вони говорять, мовою агресора? "Внучєнька, я скучала. Ти нє голодная?" - ЦЕ мова агресора?

Розпалювання ворожнечі, заклики до розправи, до війни, міжетнічної ненависті, образи, наклеп та брехня - от де мова агресора. І найчастіше я це чую з політичних трибун та мітингів саме українською. Мовний омбудсмен, який обіцяє людей покарати за дотримання їхніх конституційних прав - хіба він говорить не мовою агресора?

Мені гірко і соромно за те, що на шляху свого затвердження державною мовою, українська - моя кохана, калинова, солов'їна, співоча і друга за мелодійністю в світі мова перетворилася на егоїстичного і пихатого роззлюченого тирана, якого половина країни щиро ненавидить. Процес боротьби за лінгвістичну владу в країні дещо затягнувся. Українська вже давно перемогла.