«Червона» Галичина: ленінський плацдарм

Як стверджують російські «фахівці», населення Галичини з розгорнутими руками зустрічало Червону Армію, адже втомилося від польського гніту.

Галичина славиться своєю давньою історією, культурою, інтелігентністю та вишуканою українською мовою з характерними діалектизмами. А ще - особливою «любов’ю» до всього російського. Принаймні так описують її ті, хто не був тут взагалі, або чув щось лише з екрана російського ТБ.

Чи відомо вам, що свого часу Галичина розглядалась Володимиром Ульяновим (знаним нам як Ленін) як плацдарм для подальшого розгортання всесвітньої комуністичної революції? Ба, більше, комуністам навіть вдалося тут закріпитися на деякий час у вигляді Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Ну все, тепер і Галичина – «исконно русская територия». Але чи насправді це так?

В першу чергу слід ввести вас в курс справи. Отже, 15 липня 1920 року на території галицької України більшовикам вдалося проголосити ГСРР і існувала вона аж до 21 вересня того ж року. Варто наголосити, що цей період для історії українських земель був одним з найнестабільніших та складних, адже саме тоді Україна опинилася в так званому «трикутнику смерті» між Польщею, Радянською Росією та армією генерала Денікіна (білогвардійці). В таких умовах не завжди вдавалося втримувати позиції, що і призвело до вторгнення більшовиків на західноукраїнські землі.

Як стверджують російські «фахівці», населення Галичини з розгорнутими руками зустрічало Червону Армію, адже втомилося від польського гніту. Так, від польської влади українці втомилися, проте вони теж добре запам’ятали російське панування тут ще 1915 року, коли під час переваги в Першій світовій війні Царській армії вдалося закріпитися на Галичині, утворивши Галицько-Буковинське генерал-губернаторство зі встановленням російської влади, мови та порядків. Ті часи місцеве населення ще запам’ятало надовго, тому теза про розгорнуті руки для більшовиків видається не надто правдивою.

Російські пропагандисти стверджують, що більшовики навіть зробили українську мову державною мовою Республіки. Щоправда, декрет № 4 від 25 серпня 1920 року «Про скасування обов’язкової державної мови», за яким рівноправними визнавались українська, польська та ідиш, але жодна з них не була державною, спростовує цю гіпотезу. Суть декрету зводилася до іншого – нівелювати українську мову, допомогти їй загубитись серед інших, а не аж ніяк дати можливість вільного вибору мови!

Окрім того, декретами Галицького революційного комітету було ліквідовано приватну власність на засоби виробництва, націоналізовано церковні маєтки та землю, встановлено монополію на харчові та головні вироби фабрично-заводської промисловості.

Вже 23 серпня 1920 року голова Галревкому Володимир Затонський доповідав Володимирові Леніну: крах Галицької СРР був викликаний боєздатністю польсько-українських військ, форсованим діями (тиском) Раднаркому РСФРР та Галревкому, які силою, згори, насаджували у Східній Галичині радянську владу. Окрім Галревкому було створено ще Галицьку надзвичайну комісію (так звага ГАНКА), якою фактично керував Володимир Затонський та яка встигла позбавити життя не один десяток людей, борючись з «контрреволюцією».

Це лише деякі заходи, до яких вдалося радянське керівництво, намагаючись розгорнути всесвітню революцію. Населення Галичини аж ніяк не раділо таким заходам і ще надовго запам’ятало всю суть більшовицької влади, саме тому так люто боролося за свою свободу та самостійність та стало форпостом української самобутності.