Земельна реформа має відбуватися виключно в інтересах громадян України

Два дні поспіль народні депутати розглядали у другому читанні законопроект № 2178-10 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення».

Певен, якщо цей важливий для суспільства законопроект не зазнає принципових змін, українці ризикують втратити свою державу. Конституція України визначає землю власністю всього народу. Так, у нас діє представницька демократія, за якої всі ключові питання вирішує парламент та президент. Але ж ми бачимо, як стрімко знижується довіра громадян до чинної влади і який високий рівень корупції у державі.

Тому я переконаний: не можна проводити земельну реформу без згоди українського народу. Нагадаю, що за даними опитування Київського міжнародного інститут соціології лише 22% громадян підтримують запровадження ринку землі сільськогосподарського призначення, натомість більшість - 59% - виступають проти.

У представленому до розгляду проекті закону закладена низка суперечностей і очевидних для фахового юриста й економіста ризиків. Передусім, ризиків національної безпеки й корупційних.

Що треба забезпечити?

• Перед ухваленням рішення про запровадження в Україні ринку землі сільськогосподарського призначення влада має винести це питання на Всеукраїнський референдум. Це перший й обов'язковий крок.

• Закон повинен передбачати створення державних земельних банків.

• Іноземні особи або міжнародні компанії не мають права купувати українську с/г землю.

Так, остання редакція законопроекту начебто передбачає таку заборону. Зокрема, що юридичні особи, які діють в Україні і мають кінцевих бенефіціарних власників за кордоном, зможуть купувати землю с/г лише після схвалення такого рішення на референдумі. Також документ містить перелік суб’єктів, які за жодних умов не зможуть отримати у власність цю землю. Йдеться, передусім, про громадян країни-агресорки тощо.

Насправді іноземці і міжнародні компанії зможуть обійти ці заборони. Скажімо, через посередників – громадян України. Або ж, спираючись на норми Сімейного кодексу України, де прописаний алгоритм рівного розподілу спільної сумісної власності подружжя у випадку їхнього розлучення.

• Має бути встановлений ліміт на власність землі на одну особу. Краще, не більше 300 га в одні руки.

Між тим, законопроект передбачає, що громадянин може купувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 10 тис га (аналогічний ліміт й для юридичної особи).

• У законі має бути чітко прописана заборона на зміну цільового призначення с/г земель.

Натомість останній варіант проекту закону такої норми не містить. Нагадаю, що згідно ч. 1 ст. 23 ЗК України, «землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання». Законопроект не встановлює жодних вимог до збереження цільового використання с/г земель у разі скасування мораторію і набуття їх у власність фізичними чи юридичними особами. Можливі ситуації, коли особа набула у власність с/г землі і відразу почала будувати на цих землях багатоповерхівку.

Маю ще кілька слушних зауважень до законопроекту.

Пропоную розділити загальний обсяг землі державної власності відповідно до кількості громадян України. Тоді ми будемо знати, скільки землі припадає на одну особу. Можна буде запропонувати українцям викупити цей обсяг за якусь мінімальну суму, наприклад, прив’язану до прожиткового мінімуму чи іншого коефіцієнту. Інший варіант? Можна цю землю громадянам роздати, а кошти стягувати лише за оформлення права земельної власності. Далі. Отриману у такий спосіб землю можна було б продавати, але тільки резидентам фізичним і юридичним особам. Важливо, щоб ціна на таку землю була не нижчою, ніж у країнах Європи. Також при продажу обов’язково має враховуватися її якість – адже українські чорноземи є унікальними за своєю родючістю. Для юридичних осіб обов'язково встановити умову: контрольний і блокувальний пакет належить виключно резидентам.