Азовський рубіж – 15 морських викликів для Зе

30 октября 2019, 17:22
Владелец страницы
журналіст, політолог-міжнародник
0
37
Азовський рубіж – 15 морських викликів для Зе

Азовське море - стратегічний об'єкт, як для України, так і для РФ. Захист його акваторії повинен стати для української влади беззаперечним пріоритетом, і вживати конкретних заходів слід негайно

Від інциденту у Керченській протоці, коли росіяни неправомірно захопили 3 українські судна та 24-х наших моряків, минув майже рік. У вересні останні успішно повернулися додому, але над поверненням самих суден Україна ще працює. Проте сподіватися, що на цьому ескалація в Азовському регіоні припиниться, – марно. В акваторію Азовського моря регулярно безперешкодно заходять військові кораблі РФ через підконтрольну їм Керченську протоку, а ось тривалість проходу через неї суден, що прямують до Маріуполя чи Бердянська, навпаки, штучно збільшується. І це не дивно, адже у Росії є чимало причин здобути абсолютний контроль над Азовським регіоном.

По-перше, для транспортування власної продукції, перш за все сировинної, через річки на території РФ, що впадають в Азовське море, і далі до Чорного моря та багатих ринків Західної Європи. По-друге, ті ж самі водні канали Москва використовує для швидкого проходу власних малотоннажних військових кораблів з Каспійського моря. Наприклад, два російських ракетних кораблі, що виконували завдання в Середземному морі, зокрема у Сирії, пройшли через Керченську протоку і попрямували Азовським морем до пункту постійного базування на Каспії. По-третє, Приазов’я потрібне Кремлю для материкового сполучення з окупованим Кримом, що нівелювало б для нього ризики можливих військових атак України на півострів та вирішило б критичну ситуацію з водопостачанням. І нарешті найголовніше, Кремль зацікавлений у крахові українського експорту, що здійснюється через місцеві порти, передусім Маріуполя і Бердянська. Повномасштабна військово-морська блокада в цій акваторії унеможливила б транспортування товарів через них, що могло б поставити Східну Україну у вкрай важке економічне становище. Крім того, блокада вплинула б і на соціальний устрій населення Приазов’я, для значної частини якого море є джерелом заробітку у тій чи іншій формі. Щоправда, поки що РФ обмежується «палицями в колесах». В останні цивільні судна, що прямують в порти Бердянська чи Маріуполя, проходять Керченську протоку не за традиційною чергою, у два, а то і у три рази довше затримуючись при проході порівняно з кораблями, що прямують в/з російських портів.

Тобто, Азовське море має стратегічне значення для «північного сусіда». Як не дивно, саме через це вірогідність повномасштабного збройного протистояння російських та українських ВМС в його басейні, так само як і морська блокада, є малоймовірними.

Справа у тому, що лише повноцінна держава має відповідні засоби, технологію та навчений персонал для використання бойового флоту. Тож, «гібридна» війна, що точиться в окупованих районах Донецької та Луганської областей, в Азовському морі не спрацює. Без «псевдореспублік», «зелених чоловічків» та ПВК, Росії доведеться діяти безпосередньо, виклавши всі «карти на стіл». А вона цього, як відомо, не любить. До того ж, це створить ризик збройних сутичок з українськими ВМС чи силами НАТО, якщо Альянс братиме участь у морському патрулі в басейні Азовського моря. Москва прямо порушить , що гарантує свободу судноплавства для українських та іноземних торговельних суден. А це, у свою чергу, викличе чергову хвилю дипломатичних протестів з боку Заходу і подальше посилення санкцій проти РФ. Усе назване було б вкрай контрпродуктивно для російського торгового експорту. Тим паче, що попри всі позиції Росії у нових парламентах європейських країн, які вона надбала після тотальної політичної перестановки в ЄС, існуючі економічні санкції досі зберігаються, а питання їх зняття обговорюється досить мляво. І чергові кроки ескалації з боку Москви однозначно будуть їй не на користь.

Всі сторони це чудово розуміють, і тому навряд чи Росія вдасться до військових дій в Азовському морі. Адже вона першою і постраждає від неминучих наслідків, вжитих щодо неї міжнародною спільнотою. Попри це, Україні варто готуватися до боротьби з ворогом.

Зважаючи на очевидну перевагу російського військово-морського флоту над українським у кількісному та якісному відношенні, для ефективної оборони басейну Азовського моря Києву слід зосередитися на виконанні низки першочергових задач.

На суші:

1) Побудувати надійно захищену та ефективну систему оборони уздовж усієї берегової лінії, що знаходиться під українським контролем. Одеський порт повинен стати стратегічним морським хабом з пріоритетним напрямком розвитку українських військово-морських можливостей.

2) В Азовському морі створити функціонуючу військову базу. Нехай це кардинально не змінить баланс сил на користь України, але матиме потужний психологічний ефект, свідчитиме про нашу рішучість захищати свої території як на материку, так і на морі, а ще приверне до конфлікту важливу міжнародну увагу, яка може завадити росіянам діяти «в тіні».

3) Здійснювати регулярну підготовку підрозділів ЗСУ та ДПСУ до можливого наступу ворога з моря, збільшити кількість військових навчань, прицільно спрямованих на відпрацювання такого сценарію. Для підвищення ефективності залучити до організації та проведення навчань іноземних військових експертів з країн-учасниць НАТО.

4) Відродити та стратегічно правильно розташувати вздовж берегової лінії українські суднобудівні споруди для будівництва й обслуговування флоту ВМС України. Використовувати їх для модернізації та адаптації військово-морської техніки до стандартів НАТО.

5) Систематично здійснювати розробку та вдосконалення протикорабельної зброї, що на період відсутності повноцінного флоту повинна захищати українські морські кордони від атак. Пришвидшити забезпечення військових вже існуючими розробками у цій галузі (протикорабельні ракети «Нептун»).

6) Забезпечити сухопутні та морські українські війська підтримкою з повітря, реалізувавши відповідні зміни у структурі Повітряних сил ЗСУ, місцях дислокації їх ключових об'єктів.

На морі:

1) Створити життєздатну флотилію з урахуванням незначної глибини Азовського моря (в середньому – 7-10 метрів), що була б здатна ефективно протидіяти ВМС РФ.

2) Розробити чи придбати у іноземних партнерів кораблі з протимінною потужністю, яких нині Україна не має.

3) У ході розробки та будівництва азовської флотилії особливу увагу зосередити на засобах своєчасного виявлення противника та радіоелектронної боротьби.

4) Знайти юридичні та технічні шляхи доступу кораблів західноєвропейських партнерів, передусім НАТО, до акваторії Азовського моря. Нині вони не можуть увійти до неї через дію Договору про Азовське море, згідно з яким від РФ потрібно отримати згоду на захід у «внутрішнє море» обох держав через Керченську протоку військових кораблів третіх країн. Очевидно, що Кремль таку згоду не дасть, але невеликі судна можна транспортувати суходолом до річок, що впадають в Азовське море.

5) Аналогічно з суходолом проводити навчання ВМС України для відпрацювання сценаріїв протидії висадці ворожого десанту на березі Азовського моря чи іншим видам наступу.

На міжнародній арені:

1) Шукати дипломатичної та політичної підтримки з боку НАТО та Європейського Союзу. Запросити регіонального гравця – Організацію Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) – виступити в якості можливого нейтрального посередника задля зменшення ризику військового конфлікту в Чорному морі, що теоретично заблокує весь комерційний та енергетичний трафік.

2) За наявності правових підстав відповідати на будь-які провокації Кремля в Чорному та Азовському морях шляхом подання судових позовів проти Росії в Постійну палату третейського суду в Гаазі.

3) Забезпечити розгортання моніторингової та миротворчої місії ОБСЄ в Азовському морі чи скористатися будь-якою іншою прийнятною формою міжнародної місії зі спостереження за ситуацією в його акваторії (наприклад ООН).

4) Заручитися підтримкою Організації Об'єднаних Націй щодо поширення на Азовське море дії міжнародної Конвенції ООН з морського права 1982 року (ЮНКЛОС). Річ у тім, що згідно українсько-російського двостороннього Договору про Азовське море, воно є «внутрішнім морем» обох країн. Це означає, що на нього не поширюється дія ЮНКЛОС. І фактично, на даний час, відносини всередині цієї водойми є дво-, а не багатосторонніми, що дуже вигідно Москві, адже це виключає можливість доступу сил НАТО до Азовського моря. Для України ж згаданий вище Договір про Азовське море є «каменем спотикання», оскільки з одного боку сама наявність цього документу дає Україні юридичну змогу притягти РФ до відповідальності за його істотне порушення. З іншого – це суттєво звужує інструменти захисту України в міжнародних судах, оскільки на басейн Азовського моря не поширюється дія ЮНКЛОС.

Святослав Богданов

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Керченский пролив,Азовское море,оборона,Україна-Росія
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.