ВИКРИВАЧІ корупції: чи можна купити відповідальність?

Верховна Рада України в цілому ухвалила Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції».

17 жовтня Верховна Рада України в цілому ухвалила Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції». Ним у вітчизняному законодавстві визначається правовий статус, гарантії, механізм захисту викривачів.

Прийняття документу зумовлено тим, що Україна ратифікувала Конвенцію ООН проти корупції, та випливало з міжнародних зобов’язань України. Подібні закони в останнє десятиліття були прийняті у понад 30 країнах світу. Проте, чи є таким однозначно правильним прийняття вищевказаного Закону?

З одного боку закон визначає права, гарантії, механізм захисту викривачів. Проте з іншого, – може призвести  до зловживань у сфері протидії корупції. Враховуючи низький рівень правосвідомості та культури населення, «недобросовісні» викривачі можуть подавати безпідставні скарги, і не нести за це ніякої юридичної відповідальності.

Які ж особливості закону щодо викривачів?

Розглянемо наступну ситуацію. У якійсь державній установі працює добросовісна посадова особа, яка чітко дотримується норм чинного законодавства, та у своїй діяльності не допускає корупційних правопорушень. І саме через цю принципову позицію, або з інших особистих неприязних стосунків недобросовісний «викривач» може почати писати на цю порядну посадову особу надумані скарги, за кожною з яких буде проводитися штучна перевірка. Все це буде створювати додаткові незручності у роботі, буде змушувати таку посадову особу постійно виправдовуватися за свої дії. Ба більше, системний тиск може призвести до професійного суїциду та блокування роботи цілої установи.

Ще одним недоліком вищевказаного Закону є те, що викривач може подавати скарги без повідомлення своїх анкетних даних, так  звані «анонімки», за якими все одно будуть призначатися та проводитися перевірки. Анонімність та відсутність обов’язкової вимоги для викривача зазначати про джерело інформації про корупційне діяння, може призвести до ситуації, яка відбувалася за радянських часів, коли сусіди через якісь особисті образи робили доноси на своїх сусідів. І взагалі, це може перетворитися на аморальний бізнес по торпедуванню порядних службовців, шляхом штампування безпідставних скарг.

А як щодо отримання винагороди?

Також треба зупинитися на проблемі отримання винагороди викривачем за повідомлення про корупційне правопорушення. Така винагорода буде надаватися тільки викривачам, які повідомили про корупційне правопорушення зі збитками не менше десяти мільйонів, і лише після того, як обвинувальний вирок по такій справі набере законної сили. Враховуючи практику, розгляд таких справ у судах може тривати не один рік, і не завжди закінчуватися обвинувальним вироком. У зв’язку з вищевикладеним, норма щодо грошової винагороди для викривачів носить скоріше популістський та маніпулятивний характер, адже на практиці її застосування майже неможливе.

Окремо необхідно вказати про те, що за радянських часів серед населення сформувалася суспільна думка щодо осуду будь-яких проявів так званого «стукачництва». Це було пов’язано з тоталітарним політичним режимом, який панував в той час на території України. Тому люди трималися відособлено та намагалися ніяким чином не втручатися у справи інших. В той же час у західних державах у людей сформувалася позитивна юридична відповідальність, коли громадяни у своїй більшості добросовісно виконують свої обов’язки, і відповідно, якщо бачать порушення закону з боку інших, одразу про це повідомляють до правоохоронних органів. Зараз в Україні поступово радянська ідеологія виштовхується західною, відбувається тектонічна ломка старої системи, тому перед українським суспільством стоїть новий серйозний суспільний виклик.    

В цілому прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції» відповідає міжнародним стандартам та зумовлено реаліями сьогодення. Проте, необхідно боротися не з наслідками корупції у вигляді корупціонерів, а з самою проблемою корупції як явищем.

І ця боротьба з корупцією має бути системною. Для цього необхідно провести комплексне перезавантаження всієї системи правоохоронних органів, впровадити електронне врядування, встановити сувору кримінальну відповідальність та невідворотність покарання для всіх за скоєння корупційних правопорушень, пропаганда чесного способу життя. 

Нульова толерантність до корупції повинна стати внутрішнім переконанням громадян, і не потребувати матеріальних стимулів.

Автор: Ярослав Гришин