Ринок землі - для фермерів чи для агрохолдингів?

28 років в Україні робили все, щоб не створювати середній клас на селі. 46 тисяч фермерських господарств в Україні живуть всупереч, а не завдяки.

У Польщі у Конституції країни написано, що основою сільського господарства країни є сімейне фермерське господарство. З відкритих джерел не важко дізнатись, що загальна кількість угідь такого господарства, включно із пасовищами та землями під ферму, не може перевищувати 300 га. Той, хто бажає стати власником фермерського господарства, повинен мати відповідну освіту або досвід роботи у с/г та жити там, де власне хоче купити землю.  

Польща дозволила купувати землю іноземцям через 12 років після вступу в ЄС. Але! Іноземець має довести, що хоче стати фермером і обробляти землю власноруч, і має жити мінімум п’ять років саме у тій області, де він збирається купувати землю. Тобто схем, коли ти купив землю у Польщі, а сам живеш на Мальдівах, у Польщі немає.

Є ще приклад Франції, де держава жорстко регулює ринок землі через товариство з управління землями і розвитку агросектору. Товариство має преференції при придбанні с/г земель, може оскаржувати ціну через відповідний орган, забирати у власність держави землю, яка не має господаря. А продаж виноградників, як національного багатства, забороняє.

Є інший приклад європейської держави – Латвії. Там не обмежували продаж-купівлю земель. І в результаті більша частина земель була викуплена великими шведськими та частково російськими агрохолдингами. Малі фермерські господарства там не можуть витримувати конкуренції.

Нова українська влада збирається відкривати ринок землі у жовтні наступного року. Доступними для купівлі стануть плюс-мінус 42 млн гектар. Це більше ніж дві третини території України. Президент на зустрічі з аграріями зазначив, а прем’єр-міністр підтвердив, що іноземці, «китайці, араби, інопланетяни» не зможуть скупити наші землі. Купувати українську землю зможуть тільки українці та українські компанії. Причому українські компанії, які матимуть право купувати українські землі, можуть бути створені іноземцями, «китайцями, арабами, інопланетянами». Цей шлях – хибний. 

Механізму впровадження ринку землі новою владою ми ще не бачили. Президент поставив завдання ВРУ прийняти законопроект про ринок земель сільськогосподарського призначення до 1 грудня 2019 року. Учора міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофій Милованов в ефірі одного ток-шоу сказав, що законопроект вже є. Навіть назвав декілька цифр. Наприклад, в одні руки в Україні можна буде купити не більше 0,5% усіх с/г земель. Це 210 тисяч гектар. Як думаєте, думає нова влада про розвиток дрібного та середнього фермерського господарства в Україні, коли декларує такі норми? 

28 років в Україні робили все, щоб не створювати середній клас на селі. 46 тисяч фермерських господарств в Україні живуть всупереч, а не завдяки. У загальній структурі виробництва с/г частка наших фермерських господарств рік тому складала близько 8% на рік, а в ЄС цей показник – майже 100%.

Зараз складається враження, що запуск ринку землі хочуть використати у спекулятивних цілях. Земля має виконувати дві основні функції – створювати робочі місця на переробних виробництвах з високою доданою вартістю на селі та забезпечувати продовольчу безпеку країни. Я хочу наголосити – відкрити ринок землі можна лише один раз! Тому тут категорично не може бути поспішних рішень. Потрібно захистити фермера, надати йому гарантії. Лише фермери зможуть утримати українське село, вдихнути у нього життя, створити робочі місця на селі та переробні підприємства з високою доданою вартістю. Треба визнати, що фермерські господарства – основа і нашого сільського господарства, хоч це і не прописано нашій Конституції. І якщо зараз настав момент урегулювати обіг земель, то маємо думати про фермерів, про тих, хто виїхав працювати на землі у Польщу, наприклад, а міг би робити це в Україні. 

Хто сказав, що саме запропонована урядом модель вірна? Чому саме вона? Якій національній стратегії вона відповідає? Представники нової влади кажуть, що потрібно вести постійний діалог із суспільством, щоб пояснювати реформи. Але у випадку із землею цього замало. Якщо земля по Конституції належить народу, то може не лише пояснювати треба, а й спитати думку народу?  

Крім того, навіть за умови чітко прописаного законодавства, є одна важлива складова, яка має йти попереду навіть земельної реформи. Це судова реформа. Про який ринок землі ми можемо говорити, якщо у нас повний провал у судовій системі? У нас ніхто сьогодні не може гарантувати дотримання права власності і не лише на землю. Ми у цьому плані не те, що не просунулися, ми - здичавіли. З року в рік олігархічна влада знищувала верховенство права в цій країні. Отже, потрібно починати зі створення чесної справедливої, залежної лише від закону, судової системи. 

І наостанок. Залишати так як є, коли крупні агрохолдинги перетворюють Україну на сировинний придаток, де важливі кури і свині, а не людина, не можна, однозначно. Може саме зараз і настав той момент, щоб за допомогою земельної реформи розвернути розвиток країни обличчям від крупних агрохолдингів до фермерських господарств, які будуть не лише створювати робочі місця, забезпечувати зайнятість, але й створювати додану вартість. Через рік на кону можуть опинитися найкращі чорноземи світу. І треба все зробити з розумом. Якщо потрібно в Конституції прописати, що основа нашого сільського господарства – це фермерські господарства, то пропишіть! Хочеться вірити, що інтереси людей, народу, держави будуть йти попереду спекулятивних інтересів окремих чиновників, які представляють інтереси іноземних корпорацій та олігархічних груп.