Чому НСТУ не Бі-Бі-Сі – рейтинг передовсім або казка про подвійні стандарти

Як могла б людина західного світу сприймати роботу НСТУ під час президентських дебатів? Фактологічний матеріал доповнено казкою з елементами сатири

Ідея суспільного мовлення полягає у дотриманні певних стандартів його діяльності. Це обумовлено тим, що суспільне мовлення виникло у Великобританії у момент кризи, історично відомої як всезагальний страйк 1926 року. Ці події були пов’язані з невдалою спробою профспілок змусити британський уряд запобігти зниженню заробітної плати та погіршенню умов праці для 800 000 вугільників. Ситуація була вкрай непростою – Бі-Бі-Сі мало зберегти довіру всіх сторін. Єдиним можливим рішенням у такій ситуації було дотримання певних стандартів, аби кожна сторона могла через Бі-Бі-Сі доносити свою думку. Завданням, яке ставилося перед Бі-Бі-Сі урядом, було мирне урегулювання кризи. Вже з тих часів існували такі стандарти як відділення фактів від точок зору, безсторонність (неупередженість у висвітленні подій) тощо.

В історії Бі-Бі-Сі відбувалися порушення високих стандартів як журналістами, так і топ-менеджментом. Коли такі порушення відбувалися у істотні історичні моменти, їх зауважували, на них наголошували. Наприклад, після закінчення подій всезагального страйку, його прихильники перекручували назву «Бі-Бі-Сі», називаючи компанію «Бі-Еф-Сі», тобто British Falsehood Company [перекладається як Британська Компанія Фікції/Фальші/Віроломства/Обману]. Тоді було кілька грубих порушень стандартів – не всім сторонам було надано право говорити до слухачів, водночас і мета була високою – потрібно було запобігти катастрофі та мирно завершити страйк, у якому задіяно було так багато підданих Її Величності. 

Певні гострі проблеми, які існують в НСТУ, кожен з нас здатен побачити наживо. У цій статті представлено перспективу, з якої людина західного світу могла б споглядати на діяльність НСТУ під час виборів Президента України.

Перш за все людина західного світу звертає увагу на формат президентських дебатів. Його заздалегідь створено таким чином, щоб кожен увімкнув дебати на Першому:UA, адже реклама дебатів створена так, щоб у глядача складалося враження, що участь братимуть три кандидати – В. Зеленський, П. Порошенко, Ю. Тимошенко. Фактично на дебати прийшла тільки Ю. Тимошенко (що було для НСТУ несподіванкою) і за декілька хвилин пішла з них. Представники суспільного можуть заперечити – мовляв запрошення було надіслане всім, натомість кандидати не скористалися ним. Людина ж західного світу, яка хоча б трохи знається на етикеті, розуміє, що це лукавство – адже, якщо запрошуються гості такого рівня (вони ж не можуть не знати як себе гідно поводити) – вже задовго до дебатів відомо чи вони прийдуть чи не прийдуть, якщо ж вони ігнорують запрошення – то відповідно до етикету це відмова участі. У анонсі НСТУ мова йде про трьох кандидатів, які  не мають прийти і НСТУ знає про це, але надалі рекламує дебати трьох кандидатів. З цього людина західного світу робить висновок, що для нинішньої команди суспільного мовника пріоритетом є підняття рейтингів, за відсутність яких їх постійно попрікають. Топ-менеджмент НСТУ та члени Громадської ради НСТУ неодноразово говорили, що пріоритетом для НСТУ є здобуття довіри аудиторії. З огляду на це, людина західного світу робить висновок, що обман глядача не видається ефективним способом здобуття довіри.

Другий момент, на який звертає увагу людина західного світу – стандарти поведінки ведучих. Емоції від виборів стихли і можна раціонально оцінити фразу, що пролунала з уст ведучого, з яким погодилася і спів-ведуча: «справедливо буде говорити, що ніхто з кандидатів не завітав на дебати». Слід зауважити, що це було сказано після перерви на рекламу, перед якою Ю.Тимошенко пішла з аудиторії. Отже, людина західного світу робить висновок, що це не була ситуаційна, емоційна реакція, а позиція ведучих, яка могла бути узгоджена з кимось з топ-менеджменту НСТУ. І от у людини західного світу виникає подив, її охоплюють питання – де стандарти журналістки, де об’єктивність, де неупередженість, про які говорять всі «балакаючі голови», яких вона споглядає на  екрані Першого:UA? Чому всі ті експерти від громадянського суспільства, які мали б зреагувати на це твердження, сидять у залі і слухають, як ведучий на всю країну говорить неправду і не реагують?

І тут людина західного світу починає приглядатися до тих, хто сидить у залі, і розуміє, що серед осіб, яким було забезпечено було доступ до мікрофону (не враховуючи пана В. Огризка), знаходиться вся есенція громадянського суспільства України, зауважуючи що цей квіт нації – це виключно журналісти та представники громадських організацій, які функціонують здебільшого за рахунок коштів закордонних грантів. Людина західного світу дивується, адже вона звикла до того, що громадянське суспільство це дещо ширша категорія. Невже такі установи як національні академії наук України, науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади України, профспілки, спілки ветеранів, творчі спілки та об’єднання тощо не мають кадрів, які могли б мати поставити адекватні питання кандидатам у президенти та експертам?

Людина західного світу починає думати і уважно слухає про що говорить квіт нації і чує здебільшого примітивні політичні конструкти і бачить, що представники громадських організацій, які представлені в ефірі, фактично займаються  власним піаром політичного кшталту. І тут у людини західного світу з’являється підозра: суспільний мовник знав, що кандидати не прийдуть на дебати і можливо організаторами навмисно зроблено так, аби надати аудиторію і час зручним для себе, перспективним (у політичному сенсі) діячам, які здебільшого говорили у ключі, характерному для ліберально-демократичного мислення. Це ще один аргумент проти побудови стосунків довіри з глядачем, який як черв’як після дощу вилазить на поверхню її роздумів. І тут людина західного світу свої «викривленим» мисленням думає – це ж суспільне мовлення, тобто, якщо є представники ліберальних ідей, мають бути і консерватори, не може суспільний мовник з односторонньо мислячих людей зібрати аудиторію і у прайм-тайм давати їм слово… чи може?

Нарешті, отямившись від емоцій, людина західного світу згадує, що дивиться продукт, створений НСТУ а не Бі-Бі-Сі, і заспокоється, усвідомлюючи, що тут напевно застосовується стародавній принцип суспільного мовлення (характерний скоріше для британських спеціальних служб) – аби були всі «свої». З рештою людина західного світу, намагаючись асимілюватися в Україні, робить спробу раціоналізації пережитого та відтворити в собі мислення тубільця: «дійсно всі ці стандарти про неупередженість та об’єктивність – це все політичні гасла; правильно зробили все ведучі – якщо вона (Ю. Тимошенко) прийшла, а потім пішла – це все одно, що не прийшла; так вже осточортіли всі ці морди, які по телевізору десятиліттями бачимо, і правильно, що показали діячів громадянського суспільства, які працюють на спільне благо».

Далі людина західного світу приймає рішення, що Перший:UA – це чудовий канал, який вона тепер дозволяє дивитися своїм дітям. Адже, тільки вони зможуть стати частиною всього того, що для неї не завжди і не зовсім зрозуміле як для людини західного світу. Діти, в силу свого віку, зможуть стати частиною цього суспільства, якщо будуть слухати і дивитися Перший:UA. Вони мають ввібрати в себе правильні ідеї – думати про те, як бути справжнім, слідувати своїй мрії і досягати успіху, ой ні – це ж американська ідея. Значить, думати як бути своїм, як любити свій народ, свою мову солов’їну, ненавидіти сусідів, що гноблять колиску політичних геніїв та борців за незалежність ще з часів трипільської культури.

Іде час, людина західного світу споглядає як діти дорослішають, дивлячись на нові обличчя, от тільки вона чомусь не в змозі перестати бачити у цих нових обличчях давно знайомі старі морди. Але це не така вже й проблема, вона тішиться, адже ще трохи і на Першому:UA розпочнеться цікава програма про Африку, яку німецький суспільний мовник створив ще у 90-х роках, а потім буде програма про космос дуже цікава, яку японський суспільний мовник створив у 2000, вона звісно застаріла, але ж краща від теревенів тих величних інтелектуалів, що будуть сипати свою мудрість про побудову правової держави, де люди чесно працюють, платять податки, держава захищає громадян, і права людини це не просто словосполучення, правозахисники працюють не для грантів, а через переконання, де можна сподіватися на справедливість судочинства та на соціальну справедливість, де живуть порядні люди, з якими хочеться будувати стосунки на довірі. Дійсно, передачі про Африку і космос цікавіші та ближні реальності, ніж казки. Можливо, переглядаючи ці передачі, вдасться підняти рейтинг НСТУ? – думає людина західного світу. На цьому і кінець казки.