Стокгольмський синдром як чорний обеліск на могилі критичного мислення росіян

Стокгольмський синдром як чорний обеліск на могилі критичного мислення росіян

Аналізуючи події останніх 20ти років, можна помітити схожість політичних рішень СРСР та сучасної Росії. Тоді радянська влада обіцяла комунізм, а зараз прагнуть «піднятися з колін» та «повернутися у коло провідних країн». В усіх проблемах все ще винні зовнішні вороги: до загниваючих ліберальних цінностей Європи за класикою додали американських шпигунів, та українських націоналістів.

На відкритті Загальноросійського Громадянського форуму голова Рахункової палати РФ Олексій Кудрін :

«Успіхи зовнішньої політики, які пропонуються як наше повернення в коло провідних країн – це повна ілюзія, країна залишається «заручницею» радянського менталітету», який діє як наркотик і веде до повторення помилок минулого»

Навіть голова Рахункової палати визнає помилки російської влади: «Ми дуже повільно реагуємо на завдання, які ставлять виклики життя. Ми дуже неефективні, забюрократизовані. До деяких кроків, необхідних для розвитку, керівництво країни не готове, не здатне і, можливо, не має політичної волі. А омріяна «стабільність» перетворилася на нездоровий фетиш російської пропаганди.»

Політичні та економічні проблеми країни часто залежать від особливостей менталітету, політичної свідомості громадян та їх здатностей до критичного мислення. Чим далі на Схід, тим глибший авторитаризм, тим більш прийнятним для жителів є «культ особистості». Згадуючи відміну кріпосного права за часів царської Росії, можна відзначити різницю між настроями корінного населення західних та східних регіонів. Росіяни скинули ярмо кріпацтва на 13 років пізніше за українців. 1848 – відміна кріпосного права на Західній Україні і 1861 – відповідно у Росії.

В рамках спільного моніторингу і (Київський міжнародний інститут соціології) періодично вивчають ставлення жителів Росії і України до Сталіна. В обох країнах опитування є загальнонаціональними та репрезентативними, проводяться за ідентичними методиками, що гарантує об’єктивність та валідність приведених соціологічних даних.

Ставлення до Сталіна у жителів Росії і України істотно різниться. Серед росіян: 40% опитаних відчувають до нього позитивні почуття («захоплення», «повага» і «симпатію»), а 12% – негативні («неприязнь», «страх», «відраза»). За відповідями українських респондентів – результати опитування у зворотній пропорції: 14%позитивних проти 42% негативних. При цьому частки респондентів, які виказали нейтральне (або не змогли відповісти) практично ідентичні.

Ставлення до Сталіна не лише суттєво відрізняється, а й змінюється за різними векторами в обох країнах. Жителі України вдвічі частіше за росіян відзначають, що «Сталін – тиран, винний у знищенні мільйонів невинних людей» (77% проти 44%). А незгода українців з тим, що «Сталін мудрий керівник, який привів СРСР до могутності і процвітання» і «Наш народ ніколи не зможе обійтися без керівника такого типу, як Сталін» в три і в півтора рази вище у порівнянні з жителями Росії (52% проти 18% і 59% проти 37% відповідно).

Якщо серед жителів Росії частка тих респондентів, хто визнає вину Сталіна в репресіях і терорі, скорочується (62% в 2016 році проти 44% в 2018 році), то серед жителів України вона навпаки збільшується (69% в 2016 році проти 77% в 2018 році). Згадуючи рейтинги підтримки Путіна, можна обгрунтовано констатувати у жителів Росії Стокгольмський синдром. Нещодавно відомий російський блогер Юрій Дудь випустив документальний відеоролик «Колима – батьківщина нашого страху», у якому команда Дудя інтерв’ювала дітей та онуків репресованих Сталіним людей. Відверто дико звучали відповіді накшталт: «Так, Сталін заслав мого батька в Сибір, мій батько там помер, але Сталін хороший. Країні потрібна сильна рука. Про Сталіна або добре, або ніяк!». Що сказати, коли сказати нічого? Було б смішно, якщо б не було так сумно.

Як бачимо, корінне населення Росії більш схильне підкорятися диктаторським режимам, піддаватися пропаганді та вірити в демагогію. У той час як в Росії на вибори не пустили жодного опозиціонера Єдиної Росії, в Україні відбулися парламентські вибори, де були представлені усі претендуючі політичні сили. Критичне мислення виборців, політичний та ідеологічний плюралізм – завжди були запорукою успіху для країни. Сподіваймося, що росіяни братимуть приклад зі своїх західних сусідів і здоровий глузд візьме гору.