Власник сторінки
вице-адмирал, экс-командующий ВМСУ
По великому рахунку, сподіватися на те, що така форма як «публічна заява» може прискорити звільнення полонених українських моряків, було б не логічно.
Очевидно, існують інші форми, наприклад – домовленості, торги, як би це не звучало образливо. Але ціна питання висока – люди, наші українці.
Досвід таких процесів показує, що вони люблять тишу та не публічність.
По-перше, підводна частина «айсбергу» керченського конфлікту як політична, так і військова продовжує знаходитись «під водою». І поки не буде розуміння першопричин цього дійства – складно оцінювати такі заяви, а тим більше політиків?
Яка ціна таких заяв?
Чи вони направлені на політичний передвиборчий процес до ВР України?
Чи вони дійсно носять послідовний характер?
Чи це протистояння президентської та виконавчої гілок влади?
Логіки та прямолінійності в них шукати складно. А тим більше прямих відповідей на складне питання.
Але «вода камінь точить», тому такі заяви формують суспільну думку, мають посилання до внутрішньої та зовнішньої аудиторії, формують позицію «не забування». Що дуже важливо!
По-друге, позиція РФ, а точніше її лідера, у якого своє бачення світовлаштування. Позиція має дві «обгортки»: міжнародна – формування позиції через міжнародні інституції (на думку РФ, Міжнародний трибунал ООН з морського права не має юридичних повноважень розглядати випадок що відбувся 25 листопада, отже, у Москви не виникає підстав виконувати будь-які рішення Міжнародного трибуналу. РФ має намір доводити це і далі в наступних слуханнях по суті.) та внутрішня – де сподівань на справедливість російського «ручного» судочинства не приходиться.
Умови звільнення? Коли?
На термін звільнення будуть впливати багато факторів. Крім політичних, це можуть бути і економічні, і військові. Ми не повинні забувати, що продовжується війна і на суші, і на морі. «А на війні, як на війні. Трапляється всіляке». І війна не лише у військовому розуміння. Це й економічні війни!
Очевидно, що РФ затягуватиме процес, але саме від позиції України залежатиме термін звільнення РФ наших моряків і повернення захоплених суден.
Безумовно, на процес звільнення та його прискорення буде впливати лише сенергетичність процесу: послідовна «тверда» позиція України; продовження міжнародного впливу на процес звільнення полонених українських моряків; пошук діалогу в різних форматах, де ця тема повинна бути «на слуху» тощо.
Ні в якому разі не політичний та особистий піар – це кощунство!
Здається треба «зламати» емоційну складову поточної української медіа-лінії, яка склалася від 25 листопада 2018 року. Я «ЗА» публічність, але «публічність публічності різниця». Коли в процес «лізуть» всі, то можна отримати зворотній ефект.
Рішення – стратегія дій, яка повинна бути наповнена різноплановими тактичними кроками.
Але стратегія!
Друге питання: «А чи є вона?».
В кінці кінців: «Хто офіційно модерує процес на рівні держави? Хто несе відповідальність за кінцевий результат?».
Мова йде про строк до повноцінного формування нового складу органів державної влади України (Верховна Рада та Уряд), які повинні будуть проголосити нову державну правову позицію з цього питання – чи то вона буде незмінно жорсткою, а чи буде продемонстрована «гнучкість». Але 100% вона повинна бути послідовною та системною.
Стан моряків?
Клаустрофобією (страх знаходження в замкнутому просторі) вони не страждають. Це одна із умов та кондицій, яку повинні мати ті, хто проходить службу на кораблях та суднах.
Уявити їх стан може лише та людина, яка пройшла через це «горнило». Маючи досвід знаходження в полоні, думаю, що психологічно їм не просто. А тим більше на них тисне прес заточення, прес спецслужб РФ, прес невизначеності, прес обмежень, в тому числі спілкування тощо.
А всі вони різні і за віком, і за характером, і за вольовими якостями. Тому, стан всіх 24-х моряків оцінювати однозначно важко – він індивідуальний.
Але 100% вони потребують зовнішньої підтримки та підтримки між собою. Тут як ніколи проявляється риса, яка притаманна флоту – екіпажність!
На згадку приходить останній кошовий Запорізької Січі Петро Кальнишевський, якого, за указом імператриці Катерини ІІ, замурували в одній із веж монастиря на Соловецьких островах, залишивши лише отвір, в який подавали лише хліб та воду. Витримав усе заради України. Помер у віці 112 років. Вічна пам'ять!
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.