Гідра перемагає?

Здається, на початку Володимир Зеленський уявляв себе лицарем, який на білому коні рекордної підтримки виборців кількома ударами списа перемагає багатоголову олігархічну гідру.

Якщо так було, то він прорахувався. Голів у гідри виявилося набагато більше, ніж гадалося.

Вирішальним ударом списа мав стати президентський указ про розпуск Верховної Ради та призначення дострокових парламентських виборів. Новий президент сподівався, що старі політики не насміляться чинити спротив чіткому запиту народних мас на радикальне оновлення політичного класу.

Але, здається, підтримка народу була не єдиним ресурсом, на який сподівалася нова команда. Ситуативним союзником Зеленського виявився переможений ним Петро Порошенко. Той порахував, що найкращі шанси зберегтися у політиці та уникнути відплати за численні гріхи йому і його соратникам дають саме дострокові парламентські вибори. За такого союзництва можна було видавати указ, не рахуючись з інтересами решти гравців.

За цей час Петро Порошенко зробив у партії свого імені косметичне перефарбування, яке видає виборцеві за справжній євроремонт. Але допомогло це йому не надто. За опублікованими позавчора рейтингами, «Європейська солідарність» проходить до парламенту з рейтингом 7,8 %. Не 25 %, звісно, але все ж не погано. Проте на хвості в Порошенка з рейтингом 5,6 % сидить щойно утворений «Голос» на чолі з галицькою софт-інкарнацією Петра Олексійовича. «Голос» пропонує той самий «патріотизм», але в демократичнішій упаковці і без корупційно-мародерського доважку. Відсотки, за які змагаються обидві партії – невеликі, розрив між ними – ще менший. А якщо тенденція збережеться, що буде через місяць? А на сам день виборів?

Отже, зростає спокуса загальмувати вибори і дочекатися осені, коли захмарні рейтинги і Зеленського, і «Слуги народу» увійдуть у вільне піке, а їхні виборці почнуть перетікати до інших, більш організованих політичних гравців.

Достеменно невідомо, який варіант дій визначив для себе Петро Олексійович. Зрозуміло одне: якщо він об’єднається з рештою колишніх союзників, для яких вибори – лезо гільйотини, судді Конституційного Суду опиняються під шаленим тиском.

У будь-якій країні Конституційний Суд покликаний діяти максимально неупереджено, бути вільним від політичних впливів, стояти на варті Основного закону. Але не в Україні. У нас Конституційний Суд, як і решта інституцій, є невід’ємною сполучною ланкою механізму олігархічної влади. І рішення він, відтак, прийматиме, виходячи не з конституційних міркувань, а із шкурних інтересів – як власних, так і олігархічних.

Визнавши розгляд депутатської скарги невідкладним, а відтак зобов’язавшись прийняти рішення до дня виборів, Конституційний Суд зробив певний пас противникам діючого Президента. З іншого боку, перше засідання призначене на 11 червня – на день, коли усі партії вже висунуть кандидатів, тобто політично і фінансово серйозно «вкладуться» в кампанію. Таку поведінку суддів важко розцінювати інакше, ніж запрошення до торгів, адресоване обом сторонам політичного конфлікту.

Багато хто навіть з прихильників нового президента визнає небездоганність указу про дострокові вибори з правової та конституційної точки зору. Чимало знаних експертів з конституційного права – на боці ініціаторів скарги. З іншого боку, народний попит на оновлення депутатського корпусу є справді величезним, і цю суто політичну складову судді Конституційного суду теж не можуть не враховувати. Отже, мова може йти лише про те, чи стануть правові вади указу, які судді майже напевно знайдуть, підставою для його скасування, чи таки ні.

Звісно, скасування указу викличе незадоволення більшості населення. Але ситуація радикально змінилася. Наразі Зеленський – президент, а, значить, ділить в очах виборців відповідальність зі старими елітами за все, що відбувається у країні. Антирейтинг старих політиків, можливо, зросте ще більше. Але тепер в них буде можливість замазати лайном не лише самих себе, а й Зеленського, і його команду за принципом «згорів сарай, гори і хата». А восени, хто зна, може і в новій команді швидко розчаруються, а може, дехто призабуде і корупційно-мародерські «подвиги» Петра Олексійовича та деяких «видатних представників» Народного фронту…
Так парламентські вибори поступово перетворюються на третій тур президентських змагань. Тому що другий тур насправді нічого не вирішив. Гідру не переможено. Зеленський не став справжнім лідером держави. Боротьбу лише розпочато.

Найгіршим є те, що поступово випаровується єдине безперечне досягнення президентських виборів – очищення суспільної атмосфери. Остовпіння мародерських «еліт» від оглушливої поразки тривало недовго. Ніби задушлива хмара диму, країну знов окутує атмосфера олігархічних «договорняків», корупційних пасьянсів і кланових війн. Замість оновлення влади, реформ і припинення війни уся країна обговорює здатність ЦВК надрукувати виборчі бюлетені. Ультранаціоналісти, яких місяць не було й чути, повертаються на вулиці й паразитують на хвилі справедливого всенародного обурення жахливим злочином поліцейських у Переяславі.

Позитивний політичний імпульс президентських виборів швидко сходить нанівець. І це викликає найбільшу тривогу. Без досвіду, без власної політичної команди, без критичної маси відданих чиновників, без армії депутатських «штиків» у Верховній Раді новий президент є інституційно недієздатним. Цинічна гідра, яка багато років писала закони, укази та інструкції у власних інтересах, зробить усе, щоб не дати змінити правила гри. Грати за правилами гідри – гарантована поразка. Але порушувати закони і Конституцію – хибний шлях або до диктатури, або до нового майдану – і врешті решт теж поразка.

Як українському державному кораблю проплисти між Сциллою й Харибдою? Відповіді ні в кого немає. Найгіршим є те, що немає її насамперед у тих, у кого вона має бути – у команді і в оточенні Зеленського.

Зате, сподіваюсь, досить швидко, можливо, вже 11 червня, дізнаємось, коли нам іти до урн для голосування – чи то спекотного липня, чи то дощового жовтня, чи, може, на нас чекає якийсь проміжний варіант. Тоді стане зрозуміло, як довго ще нам жити в атмосфері перманентної політичної війни, що кожного дня відкидає країну назад в її суспільному та економічному розвиткові.