Слуга народу-4. «Последняя гастроль». Не пропустіть!

Чи справді Україна може отримати собі справжнього Президента, а не того, що підсунули їй олігархи? І саме головне, чи готова Україна до цього? Відповіді вже на порозі.

Оптимізм, звичайно, річ хороша. Але все повинно бути, як то кажуть, в тему. А у випадку з обранням Зеленського Президентом, радіти, вважаю, не доречно. І ось чому.

Він не той, за кого себе видає. Тобто він справді Зеленський, і є на сьогоднішній день новообраним Президентом України. Але… Чи є, і чи може він бути саме Президентом в традиційному розумінні цього поняття? Я схильний стверджувати, що не є, та не може. І ось мої аргументи.

Не дивлячись на те, що Зеленський разом зі своїм «кварталом» давно «грається у політику», політичного досвіду у нього «кіт наплакав». Це факт.

Не зважаючи на те, що за кулісами та на корпоративах у того ж таки Януковича, він перетинався з масою політиків, патріотичної команди однодумців-державників, у нього катма, бо не там шукав, якщо взагалі такий намір був серед його пріоритетів.

Він дуже довго і, треба сказати, талановито виставляв діючих політиків у всій їх потворній іпостасі. Він їх кривляв, глузував з них, «корчив пики». Коротше кажучи, виставляв їх на посміховисько. І все заради чого? Щоб в один, не скажу, що прекрасний день, самому сісти в ті самі сани, на ті самі граблі і помчати по тих самих вибоїнах? Сумнівно? Трохи є. До речі, чи правду кажуть, чи брешуть – «від тюрми і від суми не зарікайся, а з виродків не глузуй, бо сам цим всім станеш»? Але їдьмо далі.

«Команда молодості його». Де вона? Може хтось її бачив? Може хтось щось про неї чув? - Не було її. Аж за декілька днів до другого туру нам «втюхали» якихось «самородків», про частину з яких ще вчора ніхто «ні слухом, ні духом», а частину взагалі сумнівних особистостей, і, опля – готово!

Та й сам Зеленський в якості кандидата в Президенти, «вискочив як Пилип з конопель». Ну зіграв в кіно простачка, що в якийсь чудернацький спосіб став Президентом. Ну посміялися з його витівок, саме витівок, адже про системне управління державою(досить згадати, як там боролися з корупцією, та працювали за МВФ) - в тому фільмі не йшлося, та й зрештою забули. Але, виявляється, забули, та не всі. Хтось тримав в своїй хворобливій уяві цей образ «Зеленського-Президента» та вималював подальший сценарій, за яким паяц, побувавши в образі Президента у кіно, перевтілиться в Президента в реальному житті. І, на превеликий жаль для здорового глузду, таки реалізував свій задум.

Про справжні наміри такого вчинку, ми згодом дізнаємось. Я думаю, що той «хтось», зі своєю остаточною появою не забариться, адже час - це гроші. А втрачати гроші «той» пан не звик. Отже, зволікання тут не доречні.

Тобто, жодних ознак, що сам Зеленський бачив себе справжнім, а не кіношним президентом не було. Він не готувався заздалегідь. Не формував своєї команди. Не готувався фахово. Не вів жодних патріотичних дебатів, виступів, не виражав свою громадянську позицію, не вражав публіку своєю красномовністю та конкретними пропозиціями, як всім нам гуртом вилізти з нашого спільного багна. Натомість, без упину гастролював, заробляючи собі на життя-буття та називав Україну хвойдою, не особливо переймаючись ані її іміджем, ані своїм патріотизмом. І це під час війни…

Отже дайте собі відповідь - за всіма цими ознаками, чи схожий Зеленський на того, хто готувався іти в Президенти, при тім у такий фривольний спосіб виражаючи своє ставлення до держави, яку планує очолити?

Збоку складається наступна картинка, що ніби-то Зеленського на новорічних корпоративах так розібрало, що він «ні з того, ні з сього», «з бухти-барахти», з «кондачка», тут вже як кому більше до вподоби, вирішив, а чи не піти йому в «самісінькі ПРЕЗИДЕНТИ»… І пішов. Прямо одразу після чергового корпоративу та за мить до Нового Року. А що народ? А народ і собі не відстає від чергової «хохми від Зеленського» та під шубу з олів’є, вдивляючись в телевізор, умовно кажучи, крізь салат, який, налип до очей, вигукує, «О! – Зеленський! В Президенти? Ха-ха! Зрештою, а чому б ні? Весело, значить, буде. З Зеленським завжди весело»!!!".

Коли останні ознаки новорічного похмілля пройшли, народом опанувала наступна, вже більш раціональна мотивація: «а справді, чи не показати тим нашим політиканам, «де саме раки зимують».

Політикани, знай, на зимівлю до раків не поспішають – товчуть одне одного, не зважаючи на Зеленського. Аж коли оговталися, було вже пізно. В останню мить, спохватилися, - «Люди схаменіться», верещать вони, «та в Зеленського ж команди навіть не має! - який з нього Президент?» Зеленський і собі спохватився і в ту ж таки останню мить взяв і склепав її, як то кажуть «прямо на коліні». Головне, що народу все підійшло. За формальними ознаками глянув, «О! - то в нього ще й команда є! Гайда за Зеленського!».

Отака собі казочка. Але кожна казка, має свої секрети, які, якщо їх привідкрити, в одну мить перетворюють її на бувальщину. Досить лишень, розгледіти за спиною головного героя постать, яка виринаючи із мороку затьмарює його, та те, як на місця «молодої команди» безсоромно підсідає «команда справжня», яка не один рік готувалася, гартувалася та шліфувалася для «справжніх справ», а не та, що були з іскрометним гуморцем озвучена для загалу.

І останнє. Поки в країні бодай один олігарх буде панувати, Україна свого Президента не буде мати.

Це ганебне явище повинне зникнути  з тіла нашої Батьківщини!

P.S. Такий високий відсоток голосів за одного з кандидатів, як показує нам новітня наша історія, насамперед несе в собі загрозу розчарувань, що є більш руйнівним явищем, ніж сама війна і навіть голод. Бо вбиває у людей віру – яка, як ми знаємо останнє, що підтримує людину в цьому житті. Адже саме через надмірні сподівання наша країна кожен раз відкочувалася назад ще дужче, ніж коли сподівання були марними. Так, сподівання на результати «Помаранчевої Революції» привели до влади двічі судимого Януковича, а «Революція Гідності» негідного Порошенка.

Я не вірив в «месію» Ющенка, бо бачив, хто на його «горбу» рветься до влади, і не вірю зараз в «чудасію Зеленського", бо знаю, що чудес не буває, а є сурова реальність, де з нас будуть дерти три шкіри, як при Порошенко, але на додаток, ще й професійно глумитися.

Самого Зеленського щиро поважаю, як дуже талановиту людину, але сумно, що він дав втягнути себе в авантюру «Кодломойських», з якими йому тягатися буде не під силу, та й чи буде в нього бажання на цю шляхетну справу.