«Чем опасен Первомай», або Про небезпеку «совка» в головах

1 мая 2019, 16:37
0
107
«Чем опасен Первомай», або Про небезпеку «совка» в головах

Доки ми самі не сформуємо національну ідею, її формуватимуть замість нас. І якщо хочемо справжніх змін, то варто починати не з красивих обіцянок, а з сформованих сенсів, інакше знову втратимо державу.

Під впливом новітніх геополітичних процесів, в епіцентрі яких опинилася Україна, відбувається процес інтенсивного оформлення національної ідентичності та зміна змісту і культури, і суспільних цінностей. І тільки сформувавши ідею свою, українську, ми зможемо вирватися і з «руського миру», і вийти із зони російського геополітичного впливу. А до того часу жодні дипломатичні перемоги й ухвалені документи значення не матимуть.

Проблеми ідентичності

Протести під час Євромайдану в Україні, анексія Криму Росією під приводом захисту російськомовного населення та подальші військові дії на українському Донбасі стали каталізатором антиросійських та антирадянських настроїв і зумовили суспільний запит на оформлення власної національної ідеї, в основі якої лежать європейські культурні цінності. І, незважаючи на те, що Україна досить суттєво просунулася за останні роки на шляху до євроінтеграції, ми отримали безвіз і асоціацію, прописали євроінтеграцію в наш Основний закон, убезпечуючись від повернення до багатовекторності, але ми так і не зробили головного: не викристалізували ті архетипи, які лягли б в основу цієї ідеї сьогодні.

Наше суспільство сьогодні нагадує підлітка, якому притаманний протест проти всього, але який іще сам не здатен усвідомлювати наслідки і визначати шлях. І останні вибори досить чітко це показали: ми хочемо змін, але не можемо сформувати яких; ми відмовляємося від системності і «старих» моделей, але не пропонуємо нових; ми намагаємося змінити геополітичний вектор, але при цьому всіма силами чіпляємося за гачки, які залишають нас у старій орбіті.

І в цьому якраз і полягає небезпека, яка може коштувати державі дуже дорого. Сто років тому таку історію ми вже переживали, наслідки пам’ятаємо, висновки, хотілося б сподіватися, зробити здатні. І що найгірше, ворог це розуміє, і методи свої відповідно до них корелює досить успішно.

Російська «м’яка сила» жорсткої дії

ХХІ століття, на відміну від початку ХХ століття, – це вже ера інформаційна, коли світом володіє той, хто контролює інформаційні та комунікаційні потоки. Сьогодні долю народів вирішують не гармати чи ракети, а «блакитні екрани» і соціальні мережі. Війна йде за уми людей, і методи впливу теж відповідні.

Розпад Радянського Союзу наочно показав, який наслідків можна досягти сукупністю інформаційних та економічних чинників, коли на зміну тотальній пропаганді приходить послаблення і відкриваються «залізні завіси». І Росія цей урок засвоїла добре, тому власну пропагандистську махіну вибудовує ретельно й ефективно. Ба більше, чинникам і інформаційним, і історичним, і релігійним, і гуманітарним вона відводить досить суттєве місце і в доктринах національних, і у військових, і у зовнішньополітичних. Не шкодуючи на ці витрати ні ресурсів, ні людського капіталу.

Початок війни сенсів ми можемо віднести до періоду 2006–2007 років, коли відбувається кристалізація «реваншистської стратегії» В. Путіна та перегляд концептуальних засад після зміни політичних режимів на теренах СНД (Грузія, Україна, Молдова, Киргизія), які були сприйняті Росією як інспірована ззовні загроза її ідеям геополітичного реваншу. Саме в цей період в РФ починає формуватися сприйняття «м’якої сили» як важливого елементу «гібридної війни», що знайшло відображення в так званій «доктрині Герасимова».

З переглядом Доктрини зовнішньої політики Росії у 2007 році відбувається включення «м’якої сили» як елементу реалізації зовнішньополітичної стратегії. Із цього часу Росія починає інвестувати в «м’яку силу» як інструмент відновлення свого впливу на пострадянському просторі. Експансія російських ЗМІ у країни СНД та Балтії здійснює помітний вплив на регіональне інформаційне поле. Поширення російської мови та культури в регіоні, своєю чергою, значно підвищує рейтинги «м’якої сили» Росії. Підтримуючи міграційні тенденції та створюючи концепції «суверенної демократії» як альтернативи західній, що враховує ментальні, історичні й інші особливості, Росія намагається перетворитися на країну-експортера ідеології та стати центром впливу і джерелом нової системи його політичних і культурних цінностей на пострадянському просторі.

І для цього неабиякий ресурс зосереджується на зусиллях із поширення російської мови та культури за кордоном через ЗМІ як дієвого засобу реалізації зовнішньої політики Росії (що навіть прописано у Стратегії національної безпеки РФ до 2020 року, підписаній Д. Медведєвим у травні 2008 року). Тому не дивно, що питання утвердження української мови як єдиної державної на теренах України зустрічає такий опір і з боку Росії, і з боку проросійських сил, які розуміють, що це ще один удар по «спільній ідентичності слов’янських народів». А отже, ще один крок відходу від «руського миру».

Однак зусилля спрямовані не тільки на поширення мови як вагомої складової спільної ідентичності, а й на культуру, церкву, гуманітарний простір. У тій же Стратегії нацбезпеки Росії неодноразово згадано про телебачення та кіноіндустрію, контроль держави над виробництвом фільмів і «патріотичне виховання» як елементи впливу. Результатом такої політики стало нарощення кіновиробництва задля сприяння поширенню російської мови та культури. Лише в період з 2007 по 2008 рік кількість випущених фільмів збільшилася на 13%, і надалі тільки зростала. При цьому навіть у доповіді Європейської аудіовізуальної обсерваторії було зазначено, що домінуючою тематикою російського кінематографу стало не просто повернення до радянського минулого, але й переписування його в потрібному ключі. Через розважальний контент відбувається нав’язування необхідних смислів, аби забезпечити утвердження необхідної картинки в умах глядачів.

До того ж, після створення у вересні 2008 року Федерального агентства у справах СНД, співвітчизників, які поживають за кордоном, і з міжнародної гуманітарної співпраці Російської Федерації (Росспівробітництво), «м’яка сила» Росії набуває не тільки інституційного оформлення, а й цілком легально просувається на просторах СНД. І той чинник, що саме мовна, церковна та освітні програми стають домінуючими в діяльності Агенції, свідчить багато про що...


І якщо сьогодні ми справді хочемо не втратити державу, то повинні забезпечити власні смисли і власні сенси. І як би хто не ставився до політичних гасел, але і власна мова, і своя церква, і сильна армія, і національна історія, і власна сучасна культура – це якраз ті кити, на яких і тримається державність і незалежність. І якщо ми хочемо мати свою, Українську державу – пора забувати і про меншовартість, і про «єдиний народ», і про «Первомай».

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Россия,Украина,религия,церковь,культура,национализм,суспільство,первомай,Геополитика,идея,гуманитарное сотрудничество
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.