«Парадокси демократії», або Хто насправді забезпечив демократичні вибори?

24 апреля 2019, 16:15
0
102
«Парадокси демократії», або Хто насправді забезпечив демократичні вибори?

"Через рік, так через рік!" - сказав Порошенко. Чому Президент плекає надію повернутися і хто насправді забезпечив демократичні вибори? Розмірковуємо вголос...

Не встигло ЦВК оголосити остаточні підрахунки, як політичне життя забурлило з новою силою. Забурлило на вулиці, і забурлило у стінах парламенту. Парламент шукає можливість зацементувати зміни, які було розпочато за президентства Порошенка, а також створити «запобіжники», які такі гарантують реальний перехід до парламентсько-президентської моделі і справді забезпечили б підзвітність глави держави, а народ дійсно демонструє свою європейськість. При чому демонструє її не тільки в фейсбук-баталіях – а демонструє її на ділі.

Другий день увага європейських ЗМІ прикута до українських подій. І поки лідери іноземних держав не перестають вітати Володимира Зеленського, увага європейської преси більше прикута до українського суспільства, яке вперше вийшло на площі не зі словами образи чи незгоди – а за словами вдячності Президенту Петру Порошенку, який ці вибори програв. І програв з відривом чи не найбільшим за усю історію України.

Що це означає?

На мою думку, це означає тільки одне – іспит на демократію Україна здала. Здало і суспільство, і українська влада. І здали на «відмінно». І першим здав його Петро Порошенко – Президент, якому закидали ледь не тиранію і неймовірну жагу до влади, реальними діями показав, що інтереси держави для нього стоять понад власні амбіції і будь-які інтереси.

І скільки б прорахунків не було допущено ще чинним Президентом (а допущено їх було багато), як би ми не оцінювали його помилки, але своє слово суспільство сказало. І це слово – «спасибі!». Спасибі за збережену державу, в час, коли на нас напав агресор. Спасибі за безвіз, за асоціацію, за міжнародну коаліцію на підтримку України. Спасибі за Томос і Українську Церкву. Спасибі за те, що навіть у час війни Ви показали, що в країні можна провести справді демократичні вибори, які пройшли більш чесно і прозоро, ніж в значно більш благополучні попередні часи. І спасибі за багато іншої роботи, яку ще суспільство оцінить. Історія завжди все розставляє на свої місця...

Чому так вийшло?

Перемога завжди має багато батьків, а поразка – завжди сирота. Не буду у цьому тексті зосереджуватися на аналізі причин поразки, про які вже написано переписано, хочу відзначити лише одну, яка, на мою думку й привела до такого результату – це програш комунікативної стратегії. Президент поставив на змісти – але програв формам. Він зумів захистити від агресора державу – але не зумів захистити власне інформаційне поле. Озираючись на Захід і намагаючись впровадити справжні демократичні стандарти, він не врахував особливостей українського медіа простору, коли журналістські стандарти були підмінені стандартами редакційними, на які безпосередній вплив мали позиції власників каналів. Війна олігархів з високих кабінетів і фінансових ринків перемістилася на екрани телебачення, і перемістилася по-різному. І саме цю, інформаційну війну Порошенко програв. Але програв гідно – не розколовши суспільство, не поставивши під удар державу, зробивши ставку на демократію і демократичний процес.

Кому завдячуємо демократичними виборами?

І коли сьогодні говорять про те, кому завдячувати демократичними виборами – відповідь очевидна. І кількість порушень, і їх характер, що фіксують і спостерігачі і правоохоронці говорить про відсутність адмінресурсу як такого. Навіть інформаційні кампанії щодо «сіток» і «пірамід», які так активно розвивалися в інформаційному просторі, у тому числі з активної подачі міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, створили більше шуму, ніж отримали доказів. І про це свідчать дані того ж міністерства внутрішніх справ, яке так активно цю тему «підігрівало». Тому говорити про те, що демократичність забезпечили правоохоронці – це така ж нелогічність, як говорити, що ці «сітки» могли забезпечити результат у масштабах усієї країни з 45 млн. населенням. 

Саме наявність політичної волі Президента, який дозволив історії йти своїм шляхом, і контроль з боку громадянського суспільства, яке показало свою здатність організуватися і діяти, - саме це стало запорукою демократичного виборчого процесу в Україні, який визнає весь світ.

Що далі?

І саме демократія, відсутність якої так любили закидати Петру Порошенку його опоненти, і стала тим чинником, що перетворює у нашій виборчій історії «крапку» для чинного Президента на «кому». І коли, здавалося б, отримавши такий колосальний розрив із суперником, повернення в політику в найближчій перспективі неможливе – саме цей чинник робить його не просто можливим, а навіть цілком реальним. І цю оцінку ми зможемо побачити вже на виборах найближчих, парламентських, кампанія з яких по суті вже стартувала. І продовження ставки нині чинного Президента саме на демократичні цінності, ознакою чого можемо вважати вже наявні у ЗМІ повідомлення про праймеріз у його політичній силі, може і стати запорукою того, що вже легендарна фраза Петра Олексійовича «Стадіон так стадіон!» доповниться ще однією, цілком реальною для виконання обіцянкою – «Через рік, так через рік!».

Але історія на цьому точно не закінчується...

 


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Выборы,Общество,демократия,коммуникации,Порошенко,Аваков,политика
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.