ФЕНОМЕН «ЗЕ», АБО ЛАТЕНТНІ СТРУКТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ

Настав час обирати між казкою Голобородька та майбутнім України.

ФЕНОМЕН «ЗЕ», АБО ЛАТЕНТНІ СТРУКТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ

Результати першого туру виборів Президента стали певною характеристикою консолідованості українського соціуму та випробуванням для політтехнологів. Основні гравці та їхні консультанти ще до початку виборчих перегонів, розуміли з певною статистичною похибкою своє місце на п’єдесталі та усвідомлювали значення цього місця для політичного майбутнього свого кандидата. Інакше навіщо вв’язуватися в невигідну боротьбу, адже переможець один.

44 зареєстрованих кандидати та 39 у виборчому бюлетені, дали можливість відточити політтехнологам методи впливу на підтримку штучної розбалансованості, нестійкості й розмитості політичних орієнтацій громадян. Характерною рисою обраних стратегії став латентний маніпулятивний характер політтехнологій, які готувалися впродовж останніх 5 років в умовах кремлівсько-української війни. Впродовж 2014 – початку 2019 років електорат поступово підігрівали за допомогою кишенькових ЗМІ та «спеціалізованих» груп в соціальних мережах, прикриваючись зрозумілими для мас гаслами, вишукуючи й підтримуючи людей, які сповідують політичний нігілізм, аполітизм, чи відчувають розчарування, та в такий спосіб формуючи багатовекторність самого процесу волевиявлення – «Divide et impera!».

Саме застосування таких методів політичної боротьби, можна вважати результат команди «ЗЕ». Власне, Володимир Зеленський, як медійна особистість, талановитий актор та непоганий менеджер, став, так би мовити, рятівним колом для більшості з тих, хто по-перше, голосував «проти всіх», по-друге, тих, хто розчарувався в розколі відверто проросійського блоку або в його лідерах та по-третє, тих, хто голосував «аби не Порошенко». І, звичайно, його власний електорат, який не зміг би дати такі показники на фініші першого туру.

Майже офіційно президентську кампанію команда «ЗЕ» розпочала в перші секунди нового 2019 року, підкреслюючи свої амбіції. Проте, не варто забувати, що цей шлях розпочався задовго до новорічного випуску «95 кварталу». Одним з перших латентних інструментів впливу став серіал про простого вчителя – людини з народу, близької до народу, який як в казці стає Президентом. А далі ця казка замінює реалії – замінюється реальний Зеленський (допоки ще кандидат) на вигаданого Голобородька (уже нібито чесного, принципового, грамотного президента). Наступний вдало використаний інструмент прихованого впливу – digital-технології: соціальні мережі та YouTube. Основний споживач цього контенту – молодь. Без пафосу, зайвої риторики та складних гасел через вплив на підсвідоме сприйняття команда «ЗЕ» отримала свого електорального споживача. Наступний крок – звертання до людей: скажіть, що ви хочете почути і я вам це пообіцяю. Саме з таких простих, не завжди обґрунтованих тез і складається програма кандидата, яка не містить механізмів реалізації запланованого. Власне, для виборця цього і не потрібно – суспільного запиту не було ж! Проте, по ключових питаннях – відмовчування або ухиляння від прямої відповіді, як ще один латентний інструмент. Така поведінка дозволяє виборцю бути впевненим, що кандидат поділяє саме його думку, чим стає ще ближчим, ще зрозумілішим, ще привабливішим.

Настав час обирати між казкою Голобородька та майбутнім України.