МИСТЕЦТВО, КАЖЕТЕ, ПОЗА ПОЛІТИКОЮ?

З кінця 2013 – початку 2014 року присутність східного сусіда в Україні стала відчуватися дедалі більше, хоча раніше Кремль вміло приховав свої імперські апетити.

З кінця 2013 – початку 2014 року присутність східного сусіда в Україні стала відчуватися дедалі більше, хоча раніше Кремль вміло приховав свої імперські апетити. Для ведення відкритої війни перешкодою стали добробати, а згодом і, відновлені після планомірного знищення, Збройні Сили України, Служба Безпеки України та інші силові структури. Тому й вибрала Росія тактику гібридизації війни. Для підсилення ефекту, використовують публічних людей не гребуючи й відвертими підтасовками. В лещата кремлівської пропагандистської машини активно залучаються митці, інтелігенція, спортсмени, бізнес тощо.

Ну, і звісно ж у цій війні, не слід забувати про роль п’ятої колони. Використовуючи свій вплив і сумнівні таланти, окремі представники проросійськи налаштованого істеблішменту намагаються протиснути свої кандидатури у рейтингові проекти популярних телеканалів, або ж навпаки приховати не вигідні факти з власної біографії. За останній тиждень зі шпальт ЗМІ не сходять прізвища кумів диктатора сусідньої країни – подружжя Віктора Медведчука та Оксани Марченко.

Першою, як і годиться, в новинних стрічках про себе голосно заявила Марченко та її спроба потрапити в новий сезон одного з проектів каналу «1+1». Здавалося б, чом би й ні? Але ж пані Оксана проривається на один з найбільш рейтингових та принципових каналів, відомий своєю відвертою проукраїнською позицією. Канал, журналісти якого за будь-яких правителів не боялися та не боїться говорити правду та завжди знаходяться на вістрі подій. Скажете так це ж танцювальний проект – він поза політикою. Так, проект поза політикою, допускаю. А кума вбивці, що благословив війну на нашій землі, відома своїми політичними поглядами та яскравий (тут і в прямому і переносному значенні) представник п’ятої колони теж поза політикою?

Сімейний підряд по популяризації своєї персони підхопив чоловік Оксани Марченко – Віктор Медведчук. На себе він приміряв роль такого собі сірого кардиналу в політиці, не особливо помітний в медійному просторі але достатньо впливовий у певних колах. Сьогодні він є активним, але латентним учасником мінського переговорного процесу. Нещодавно, в часи головування в адміністрації президента, став широко відомий через свою любов до так званих «темників», які є ні чим іншим як проявом цензури в ЗМІ. А кар’єру розпочав з адвокатської практики. І практикувався він якраз на знищені тих, ким Україна пишається, тих хто навіть у часи радянського тоталітаризму намагався донести правду світу через літературне мистецтво. Не вдалося приховати пану Медведчуку своєї участі в судилищі над Василем Стусом. І не вдасться. Розголосу набула спроба застосувати цензуру до ще не відзнятих епізодів фільму про видатного українця. Найбільш цинічним у цьому видається те, що своєї провини у смерті поета кум Путіна не визнає. Два красномовних приклади: в інтерв’ю 2013 року на Радіо Свобода згаданий пан посилається на вирвані з контексту слова ще одного дисидента Левка Лук’яненка, які наче б то мають виправдати Медведчука-адвоката. А в 2018 році адвокати Медведчука через суд погрожують заборонити спільноті знати правду про роль Медведчука-адвоката у знищенні українських митців.

Мистецтво, кажете, поза політикою? Як би не так!