«Подумай-те», або Кому потрібен цей маразм?

Старт фінішної прямої виборчих перегонів виявився дуже активним. Не встигла ЦВК порахувати 100% голосів, як кандидати включилися «в гру» на повну.

Підрахунок голосів закінчено і лідери перегонів визначені. І МВС, і міжнародні спостерігачі констатують, що вибори пройшли прозоро й демократично, відповідно до законодавства України і міжнародних стандартів, а незначні порушення не вплинули на процес волевиявлення громадян. Як зазначила німецький політик, депутат Європарламенту від Партії зелених Ребека Гармс: «Міжнародні спостерігачі були вражені тим, як українці, – хоча вони перебувають у стані війни, хоча Росія напала на них, хоча частина території держави окупована, – так добре організували день голосування, який став проявом демократії».

Однак на проблеми виборів очі теж ніхто не закривав. Та ж пані Гармс говорить про те, що «було багато чого в цій кампанії, що заслуговує на критику. Взяти хоча б нерівний доступ до ЗМІ або зловживання впливом чи громадськими коштами. Та й оцінка тому, що насправді означає те, коли актор у телевізійному серіалі має дуже особливий доступ до аудиторії, до виборців, іще не дана. Проте над цим питанням дискутують». І дискутують не тільки міжнародні спостерігачі, а й українське суспільство. Адже сьогодні нашу реальність створюють медіа, вплив яких і на суспільну свідомість, і на вибір громадян переоцінити важко.

І той факт, що кампанія лідера перегонів, яка успішно вибудовувалася в медійному просторі на таких дійсно важливих маркерах, як втома від владних еліт, рівень недовіри яким у суспільстві перевищує 80%, соціальний популізм, максимальна психоемоційна залученість громадян у процес (те ж залучення громадськості до написання «Народної програми», яка давала кожному охочому відчути власну впливовість і дотичність, таким чином формуючи спільність із кандидатом), – усі ці чинники не просто сформували «віртуального лідера», а й забезпечили його підтримку третиною населення України, які справді готові ризикнути, бажаючи реальних змін. І в цьому плані маємо віддати належне команді Президента, якій вдалося провести у другий тур кандидата, фактично подвоївши його рейтинг за півроку. При тому, що з позицій влади, за такої рекордної кількості опозиційній кандидатів, які були представлені в цій виборчій кампанії, виступати значно важче. Адже весь негатив непопулярних рішень, які змушені ухвалювати Уряд і Президент у період воєнного конфлікту, корумпованості чиновницького апарату і загальної бідності населення, автоматично переноситься на постать чинного Президента в електоральному полі.

Однак, якщо на тлі 39 кандидатів гра емоцій і форм, якою вирізнялася кампанія В. Зеленського, дійсно мала успіх, то правила другого туру змінюються. І зараз ми спостерігаємо спробу команди В. Зеленського нав’язати чинному Президенту свій власний порядок денний і утвердити таким чином свої лідерські позиції. А це і вчорашня заява про 9 вимог до Президента, виконання яких вимагає Зе!Команда; і умови щодо дебатів, які були чітко поставлені й чудово обіграні; і торги, які вони намагаються вести навколо умов своєї участі; і перетворення виборів на серіал роликів В. Зеленського з новими вимогами. І це виклик для команди П. Порошенка щодо здатності ефективно грати за «новими правилами», які нав’язує опонент, і тест на здатність перехопити ініціативу і задати свій власний тон. І першу відповідь у форматі відеоролика «Стадіон – так стадіон» можемо вважати цілком успішною. Тепер перед чинним Президентом стоїть завдання не просто утримати цю емоційну складову, а й задати власну тональність, на яку змушений був би реагувати опонент.

І в цьому сенсі дуже хочеться, щоб гра вивернула не в формат шоу, а все-таки у формат змістів. Адже на одних емоціях далеко не заїдеш. Уже сьогодні суспільство вимагає відповідей на конкретні запитання і готове аналізувати шляхи майбутнього розвитку, які пропонують опоненти. Про це чітко свідчить і той розголос, із яким суспільство вимагає дебатів, що є наочним підтвердження того, що існує запит саме на змісти. І, до речі, якби ці змісти Зе!Команда представила з початку своєї кампанії, вона могла би спробувати зламати шаблони і перемогти в першому турі, саме граючи на інакшості і протиставлянні себе як справді нового і конструктивного. А той медіа-ресурс, який мав у своєму розпорядженні кандидат, цілком дав би можливість йому перекрити не тільки свою аудиторію, а й аудиторію найбільш наближених програмно до нього кандидатів.

Сьогодні ж від В. Зеленського вимагається не просто креатив і мобілізація свого електорату за принципом «ми хороші й нові», що так старанно вибудовує Зе!Команда, наголошуючи на тому, «як нас не люблять». І не нові серії виборчих роликів, які зводять кампанію до рівня маразму. Нині від кандидата вимагаються конкретні кроки і предметна розмова. Суспільство хоче бачити, що віддає свій голос не просто за хорошого актора, а за гідного політика, здатного забезпечити не тільки креативні кампанії, а й дійсно нову якість української політики. Тим паче, що ми чудово розуміємо, що попереду ще парламентська кампанія, від якої насправді залежатиме значно більше і результати якої можуть бути цілком неочікуваними. І для того, щоб знову країні не доводилося жити в умовах управлінської кризи, ми вже сьогодні маємо навчитися обирати раціонально, на основі аналізу шляхів і команд. І тільки тоді ми зможемо дійсно будувати нову Україну – будувати її реально, а не на блакитних екранах...