«Трамп відпочиває», або Нотатки про підсумки першого туру

Ситуація з виборами в Україні справила враження де-жавю. На думці –2016 рік, коли ніби-то гарантована перемога Х.Клінтон змінилася шоком від перемоги "непрогнозованого" і "неоднозначного" Д.Трампа.

У чому подібність?

По-перше – в технологічності кампанії, в який на зміну традиційним медіа приходить новітній діджитал. Сьогоднішні технології дозволяють таргетингувати повідомлення і доносити потрібні меседжі до потрібної цільової аудиторії саме у тій формі, яка сприймається найкраще. І кампанія Зеленського стала першою, яка показала успішність такого підходу в українському середовищі, яке традиційно більше довіряє телебаченню, ніж мережі.

По-друге – Трамп, як і Зеленський, будує кампанію на проблемах, які хвилюють пересічних громадян. Як то були відміна медичної реформи Обами, повернення американських виробничих баз у Штати і підвищення мита на товар, що випускається кампаніями США за кордоном, що покликані знизити рівень безробіття в країні і гарантувати нормальний рівень заробітних плат величезному прошарку американців які себе відчували найбільш незахищеними.

Так само і Зеленський, який обіцяє «нульову декларацію» з легалізацією бізнесу за умови сплати лояльного податку у 5%, зміну податку на прибуток податком на виведений капітал, капітальний ремонт інфраструктури та економічний паспорт українця, коли кожен отримає частку від реалізації державою природних благ. Спокусливість останнього меседжу, особливо в умовах суспільного розшарування в Україні, коли «середній» клас фактично знищено, а більшість громадян вважає що саме майнове розшарування,  «хапужна» приватизація 90-х й корупція стали причиною зубожіння населення і низького рівня життя фактичного кожного, покликаний зіграти на емоційній залученості виборців. А обіцянка народовладдя, коли пропонується народу самому через референдуми ставити завдання владі і контролювати їх виконання, - це втілення «Української мрії» про народовладдя і відчуття себе самих не просто гвинтиками в системі – а спроможними елементами, здатними на цю систему впливати.

По-третє – зовнішній чинник. Так само як пересічні американці в своїй масі побоювалися повторення «холодної війни», вважаючи за краще дивитися на російські загрози із напівприжмуреними очима, значно більше переймаючись зростаючою могутністю Китаю і напливом мігрантів з Мексики і Близького Сходу, - так само і виборець Зеленського переносить акценти з питань «Армії. Мови. Віри», вбачаючи в своєму кандидаті  можливість компромісу з Росією і припинення військових дій, навіть не задумуючись про ціну цього компромісу.

Особливості по-українськи

Говорячи про результати першого туру, найбільш несподіваним став не стільки такий значний відрив, але й той факт, що третина голосуючих продемонструвала, що запит на нові обличчя для них важливіший ніж сенси, які ці обличчя несуть і реалістичність пропонованих їм обіцянок. Зі спілкування з прибічниками лідера перегонів – головний аргумент не пропоновані ним зміни, а варіант «дістали ці старі» і «зате він не був у цій системі», - може виявитися цілком небезпечним, з огляду на те, що оголошувати склад своєї команди лідер перегонів явно не поспішає.

По-друге,  ці вибори чітко показали непоганий запас на парламентські у альтернативних й опозиційних кандидатів, як то Ю. Бойко, О. Гриценко і навіть несподівано високий для такої короткої агітаційної кампанії результат І. Смешка. А це прямо вказує не тільки на те, що осінні парламентські перегони будуть значно гарячішими за нинішні, але й на те, що склад майбутньої Ради буде досить строкатим і різноманітним. І хто б не став Президентом у другому турі, з Радою йому все одно доведеться рахуватися і вибудовувати баланс з усіма групами, кількість яких ще цілком може зрости.

По-третє – медійний чинник. Ситуація з українськими медіа викликає неабияке занепокоєння. Для України характерні протестні кампанії як виборчі, так і медійні. І більше того, той факт, що дії влади завжди були й будуть під мікроскопом – нормальний процес для будь якого демократичного суспільства. Інша справа – коли ключові медіа займають цілком визначену позицію на користь окремих кандидатів і займаються прямою і непрямою агітацією і явним перекосом позицій.

У нашій історії це вперше, коли медіа не просто активно використовуються проти діючої влади, а реально формують образ лідера виборчих перегонів, якій максимально уникає контактів із журналістами і, фактично, не дав жодного нормального інтерв’ю (12-хвилинні «теплі ванни» в одиничних екземплярах на «дружньому» каналі в розрахунок не беруться). Таким чином ЗМІ нам не допомагають зробити свідомий, прагматичний вибір, а просто «впарюють» «кота в мішку», маніпулюючи громадською думкою. Суспільство ж потребує відкритих дебатів і відповідей на гострі запитання. І ці відповіді мають бути не на проплачених бордах чи куплених рекламах – а в прямих ефірах каналів і в ході прямих зустрічей з виборцями (при чому, бажано не на концертах чи офіційних візитах – а в межах реального спілкування, як у тих же США).  

І, нарешті, останнє, - четверте, - не варто забувати про те, що кампанія відбувається під час гібридної війни, коли проти нашої країни ведеться і агресія збройна, і війна інформаційна. І ресурси й можливості противника не просто в рази перевищують наші власні, але й на повну міць розкручуються проти нас на увесь світ. І саме Президент, який є не просто Гарантом і Верховним Головнокомандувачем, але й обличчям держави на міжнародній арені, стає першим об’єктом нападок і спланованих провокацій. І від його вміння ці виклики приймати і відповідати на них, залежить і міжнародна підтримка, і доля країни. І з цім рахуватися доведеться, хочемо ми того чи ні...