44 КАНДИДАТИ В САМУРАЇ АБО УКРАЇНСЬКІ ВИБОРИ ПО-ЯПОНСЬКИ

44 РОНІНА АБО ЯПОНСЬКІ ТРАДИЦІЇ ПО-УКРАЇНСЬКІ

Оприлюднені результати реєстрації кандидатів в президенти України Центральною виборчою комісією навіюють на спогад про відому японську легенду – «47 ронінів». Безперечно, 44 кандидати на найвищу посаду в державі (47-ми «кандидатам в роніни» буде необхідно чекати вже наступних виборів), це не 47 самураїв, які втратили свого господаря і дали клятву помститися за його загибель, незважаючи на наслідки. І сучасна Україна – це не середньовічна Японія (XII-XIX). Проте, певні паралелі простежуються. Згідно з класичним визначенням «ронін» – це самурай, що втратив довіру свого сюзерена, або той, що не зміг уберегти його від смерті. Єдиним шляхом відновити свою честь і віддати шану своєму володарі є сеппуку – ритуальне самовбивство шляхом розпорювання живота мечем. Саме розтинання живота, в якому за уявленням тогочасних японців (і судячи по животам окремих українських політиків, то може бути правдою) розміщувалася душа, було останнім доказом чесності і порядності людини. Такий крайній крок дозволяв повернути собі статус «самурая», основне призначення і мета якого – служіння своєму володареві (слово самурай походить від слова «сабурау» – «служіння»/«слуга»). Адже саме в «служінні» володареві і державі – людина набуває сенс в житті.

Безперечно, кожен з 44 кандидатів в президенти або «українських самураїв», надавши документи в ЦВК і перерахувавши заставу у розмірі 2.5 млн. гривень переслідував і переслідує власні інтереси.

Для одних:

-                 це можливість заробити, виступивши на виборах «технічним» кандидатом;

-                 це інструмент збереження статусу і наявних ресурсів;

Для інших:

-                 підготовка і репетиція до парламентських виборів;

-                 можливість знайти патрона серед «сильних світу цього»;

-                 сходинка до «вищої» влади тощо.

Задля досягнення таких цілей використовуються набір всіх доступних інструментів. Адже головним лозунгом, яким керуються політичні сили та їх висуванці, характеризується словами радянської пісні: «И значит, нам нужна одна победа, Одна на всех –  мы за ценой не постоим». Проте, достатньо спірним є питання, хто входить до «всех»? Представники їхніх сімей? Патрони? Найближче оточення? Представники власної політичної сили? Лояльний електорат? Не менш важливим є питання, що буде перемогою. Адже технології спрямовані на поляризацію суспільства і утворення двох протиборчих таборів: «за» і «проти», за умови складної соціально-економічної і політичної ситуації, можуть призвести до піррової перемоги новообраного президента і загрози українській державності.

Наостанок, варто зазначити, що як і в середньовічній Японії головним завдання кандидатів в «слуги» є служіння на благо свого володаря. Таким володарем у сучасній Україні згідно з статтею 5 Конституції України є народ. Головне, щоб незалежно від власних амбіцій і бажань, доцільності і волі патронів кандидати в президенти не забули про основне своє призначення і змогли заслужити довіру свого справжнього «володаря» – громадян держави. І таким чином не довели до сеппуку. Інакше наслідки для України можуть бути непередбачуваними.