Про вибори, сливи і мандирини

Україна - демократична, правова держава - благодатний грунт для проведення виборів. Ось ми і голосуємо: то за депутатів, то за мерів, а невдовзі - за Президента.

«Знову вибори!» - зітхаєте ви, розуміючи невідворотність вже в недалекій перспективі відвідин виборчої дільниці. Знову потрібно йти/їхати до своєї дільниці, щоб обрати нового (нового?!) керманича держави.

Дивлячись на бюлетень, ви починаєте згадувати той день, коли минулого разу робили свій вибір, і по факту з того часу нічого не змінилось, на що ви сподівались. Тоді всередині вас несподівано починає закипати лють, яку ви не можете висловити тій посадовій особі, яка на це заслуговує. В голові крутяться думки, що і встали ви в цей день раніше звичайного, і поснідати не встигли, і як на зло не змогли відразу знайти свою папку з документами, а тому з дому вийшли пізніше і тому вам довелось стояти в черзі за оцим папірцем.

«Обидно, досадно, но ладно…» - думаєте ви і  ставите галочку, розуміючи, що рівно через п’ять років все повториться знову…«Повториться» - ключове слово у цій фразі. Адже, як не дивно, але українське суспільство схильне до повтору своїх помилок, і зовсім нездатне до винесення висновків з них…

Британський вчений з Оксфордського університету Метью Рашворт разом зі своїми колегами знайшов принципову відмінність мозку людини і мавпи - бічний лобовий полюс префронтальної кори наділяє людей здатністю до стратегічного планування, дозволяє вирішувати одночасно кілька завдань, але найголовніше: дає можливість оцінювати наслідки тих чи інших дій, на основі аналізу вже наявний інформації. Іншими словами, завдяки ділянці мозку, розташованому у нас прямо за бровами, ми вчимося на своїх або чужих помилках і намагаємося не повторювати їх - "не наступати двічі на одні й ті ж граблі", як кажуть в народі.  Але чому ж деякі "наступають"? За однією з гіпотез - реалізація накопиченого досвіду залежить від розміру бічного лобового полюса префронтальної кори: бувають великі - з мандарин, а бувають малі - зі сливу. У кого більше, той відчуватиме удар граблями рідше, і навпаки.

Українське суспільство на виборах щоразу доводить, що воно більш любить сливи, ніж мандарини. І мова йде не про те, що обирати доводиться зі списку тих, хто не вперше балотується на виборах, а про те, що, маючи у списку навіть інші, нові обличчя, українці все рівно оберуть тих, які найбільше будуть схожі на «попередників. Не вірите?!

Нещодавно в газеті «Сегодня» була опублікована цікава замітка про те, що якщо уважно придивитись до сучасні «нові обличчя», якими так захоплюється значна частина суспільства і на кого покладаються досить значні надії, і хто має достатньо високі рейтинги, як для новачків, то вони є нічим іншим як віддзеркаленням ситуації часів Помаранчевої революції. Не вірите?! Придивіться уважніше до Вакарчука,  Приходько та  Зеленського. Вони вам нікого не нагадують? Хіба в нас не було вже філософа-любителя і мораліста, який переймався бджільми більше, ніж конкретними проблемами суспільства? І хіба не схожий на нього схильний до месіанства і позбавлений конкретики Вакарчук? Хіба в нас не було кандидата в президенти жінки-політика, яка мала російський бекграунд і яка має більші «яйця» ніж в багатьох мужчин? І хіба не схожа на неї прямолінійна і жорстка  Приходько? Хіба не обирали вже  українці в президенти захисника російськомовної частини населення України і прибічника співпраці з Росією Януковича і чи не видається Зеленський його реінкарнацією, хоча, безумовно, в зміненому вигляді?! Це все не «нові обличчя» - це лише кандидати, які покликані допомогти українському суспільству відтворити ті ж граблі, які вже не один раз били по лобу.

 А тому висновок лише один: вірте в краще, у те, що день виборів буде хороший, і прокинетесь ви в прекрасному настрої, і на дільницю не спізнитесь, і в черзі не стоятимете, і член виборчої комісії вам посміхнеться і скаже, що все у вас чудово, попри те, що слива навряд у найближчому майбутньому перетвориться в мандарина…