Виборчій реформі потрібна енергія людей

Я вірю, що колись чинна модель влади піде в небуття. І нашим дітям не доведеться виходити на вулиці, щоб вимагати поваги від влади. Ми хочемо європейську країну, а вона починається з кожного з нас!

28 жовтня я разом зі своїми партійцями, представниками інших політичних партій та громадських рухів іду на Віче. Цього разу ми йдемо вимагати виборчу реформу. Її суть в тому, щоб змінити виборче законодавство, ухвалити Виборчий кодекс 3112-1, який відмінить корупційну мажоритарку, як явище, унеможливить засилля політичної реклами на олігархічних каналах, мінімізувавши вплив олігархів на вибори, та дозволить обирати кандидатів у народні депутати за відкритими регіональними списками.

Не ставтесь скептично до акцій протесту, бо це демократія. Не кажіть – «скільки можна виходити, все одно нічого не змінити». У нас є купа прикладів протестних акцій, які завершились тим результатом, якого вимагала громадськість.

Жовтень 1990 року. Революція на граніті, яка була від «а» до «я» організована студентами і яка не мала аналогів на той час. Два тижні голодування у жовтні 1990 року на Майдані Незалежності (тоді площа Жовтневої Революції) завершились підписанням постанови ВР, яка гарантувала виконання вимог. Студенти тоді стояли за недопущення підписання нового союзного договору, перевибори Верховної Ради УРСР, націоналізації майна компартії, повернення українських солдатів. Прямим наслідком протестів була відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.

Це було ще до незалежності України. Студенти задали тренд. Відтоді за 27 років незалежності ми добилися, здавалось би неможливого, саме під час масових протестів.

Листопад 2004 року. «Помаранчева революція», безпосереднім учасником якої я був. Наша юридична команда змогла довести у Верховному суді, що перемога Януковича у другому турі була сфальсифікована. Суд призначив переголосування другого туру президентських виборів. Зміна влади відбулась без краплі крові, відбулась конституційна реформа, яка обмежила повноваження президента.

Листопад-грудень 2010 року. Податковий Майдан. Акції протесту тривали не лише на Майдані в Києві, а й на центральних площах великих міст України. Повної перемоги не було, але все ж таки підприємці домоглися збереження спрощеної системи оподаткування.

Березень 2012 року. Акції протесту проти беззаконня влади на підтримку Оксани Макар. Трьох покидьків, які спочатку зґвалтували, а потім намагались задушити і спалити дівчину, відпустили під підписку про невиїзд. Це призвело до початку протесту у Миколаєві, який продовжився у великих містах України, об’єднавши усю Україну. Наша юридична команда представляла інтереси загиблої Оксани Макар в суді задля того, щоб ґвалтівники-вбивці сіли за грати, як цього вимагали люди на вулиці.

Червень-липень 2013. Протести у Врадіївці, які обернулись масовими мітингами проти свавілля міліції. Розпочалось все у селищі Врадіївка Миколаївської області із групового зґвалтування дівчини працівниками міліції та відмови суду їх затримати. Справа набула неабиякого суспільного резонансу, мітинги проти свавілля міліції відбулись у десятках міст України, а так звана Врадіївська хода дійшла до Києва. З МВС були звільнені керівники МВС у Миколаївській області.

Листопад 2013. Євромайдан та Революція Гідності. Найдовша в історії акція протесту, яка привела до повалення злочинної влади Януковича та затвердження євроінтеграційного курсу країни.

Жовтень 2017 – березень 2018. МіхоМайдан. Громадськість вимагала зміни виборчого законодавства, обмеження депутатської недоторканості та створення антикорупційних судів. Виборчий кодекс було ухвалено в першому читанні, маємо Антикорупційний суд.

Жовтень 2018 року. Акції протесту за Виборчу реформу. Розпочату справу на МіхоМайдані потрібно довести до результату – проведення виборчої реформи, яку нам обіцяла пост майданна влада. Да і хіба лише цю? Запит на реформи та зміни був шалений! Довіра до влади була неймовірна. Можна було на хвилі того народного патріотизму та довіри гори звертати. Але ж чомусь чинна влада не захотіла увійти в історію як реформаторська. Вона увійде в історію як влада, яка обманювала очікування людей, грабувала власний народ, і не створила нічого, крім лозунгу «жити по-новому», який по факту означає «жити бідно».

Але я все ж таки хотів сказати про силу масових акцій. Про силу єдності. Усі ці протести, які я згадував, довели, що будь-яка українська влада, злочинна і незлочинна, чує свій народ лише тоді, коли він виходить на вулицю. Лише наш спільний голос з вулиці, не з Фейсбуку, долітає до владних кабінетів. Ні парламент, ні президент вперто не хочуть змінювати олігархічну систему влади на владу громадян. Тому не зневірюйтесь, не думайте «та скільки можна?», виходьте! Доля нашого покоління – виконати своє домашнє завдання, щоб у майбутньому нашим дітям не довелось виходити на вуличні протести.

Я вірю, що колись чинна модель влади піде в небуття. І нашим дітям не доведеться виходити на вулиці, щоб вимагати поваги від влади. Ми хочемо європейську країну, а вона починається з кожного з нас! Тому зустрінемось 28 жовтня о 12.00 біля пам’ятника Тарасові Шевченку у Києві!