Значна частина українського суспільства зараз чомусь впевнена, що все тримається на національно свідомих людях і лише сучасний патріотизм може рухати країну. Він то може, але куди?!
Сьогоднішній патріотизм почався на тлі війни на Сході України, а отже він по своїй природі є породженням емоційних реакцій, війни в свідомості суспільства. Беззаперечною його особливістю є те, що його ім’ям користуються люди, між якими існує величезна прірва. Адже очевидним і разючим є розрив між воїнами, волонтерами, громадськими активістами, і тими, чий «патріотизм» обмежується визначенням «винних в усьому», голосуваннями на виборах та вигуками «Героям слава»… Але цікавим є те, що у таких людей гасло «Героям слава!» чомусь не викликає бажання дізнатись щось про тих же Героїв, якщо не брати приклад з них, то хоча б виховувати на їхніх прикладах своїх дітей. І, на жаль, очевидним є те, що в більшості – саме та частина наших патріотів, яка ще не подолала совкову інерцію «кухонного патріотизму».
Безумовно, асоціація із «радянською людиною» притаманна більше жителям південного та східного регіонів та людям старшого віку. А з «європейцями» більшою мірою ототожнюють себе жителі Заходу та Центру, а також молодь. Водночас, не треба бути великим аналітиком аби зрозуміти, що попри те, що Україна упродовж 27 років уже бореться з УРСР у своїх жилах, але цей вірус не перемогла в собі ще й досі…
За 27 років люди як-не-як адаптувалися до життя в незалежній Україні, і пристосувались до періодичних революцій, умов військового конфлікту на сході країни й погіршення економічної ситуації. Пристосувались так, що навіть не помічають того відкоту до колишніх практик, який відбувається зараз. Люди знову готові сприймати політиків «старої когорти», які продовжують займатися виключно популізмом. Народ знову готовий вірити в обіцянки, не аналізуючи, реальність втілення їх в життя в нинішніх умовах. Люди продовжують чекати простих і швидких відповідей на складні й довго вирішувані питання. І попри те, що в українському суспільстві помітним є досить високий інтерес до політики, фактично не відбуваються рефлексії з приводу подій у країні. Через постійний хаос в нашому середовищі і наших головах, в нас значно скоротилася політична пам'ять. Порядок в усьому вимагає значної праці і триває недовго, а безлад утворюється без нашого втручання і здатний самовідновлюватися і самовдосконалюватися. Рядовий українець пристосувавсь до безладу так само, як інфантильний мужчина пристосовується до хаосу на своєму робочому столі, в своїй голові, у своєму житті, бо завжди і в усьому прагне звинуватити будь-кого іншого, швидше сказати, що «все пропало», аби зняти будь-яку відповідальність з себе.
Безумовно, хтось може заперечити, що дезорганізовані люди є кращими від інших, хоча б тому, що вони не дозволяють помилковій ілюзії порядку диктувати їм розпорядок дня. І це дійсно має свій сенс. Але для того, щоб «забити» на існуючі правила і повноцінно жити у безладі, потрібна неабияка мужність, аби відстояти свою позицію до кінця і не побоятись взяти за це відповідальність.
Українське суспільство має побороти інфантилізм, пристосованість до хаосу, постійне незадоволення ситуацією й настрої «все пропало», які вкоренилися глибоко в нас. І кожен українець має усвідомлювати цю необхідність так само, як і усвідомлює необхідність відповідати «Героям Слава!», коли чує гасло «Слава Україні!». І це не забаганка. Бо лише за цих умов Україна, хоч можливо і робитиме крок назад, але виключно для того щоб рухатися вперед.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.