Юрій Нестеренко: Не літає і не лікується

30 июня 2018, 17:59
Координатор Міжнародної агенції глобального нагляду
0
8208
Юрій Нестеренко: Не літає і не лікується

Почну, мабуть, з невеликого екскурсу в авіацію... Росія – Абсолютне Зло, яке треба негайно знищити. https://7days.us/urij-nesterenko-ne-letaet-i-ne-lecitsa

Почну, мабуть, з невеликого екскурсу в авіацію. Літаки бувають аеродинамічний стійкі і аеродинамічний нестійкі. Різниця між ними в тому, що при відхиленні літака від положення рівноваги в першому випадку виникають сили, які прагнуть його в це положення повернути, а в другому – навпаки… .
Росія – Абсолютне Зло, яке треба негайно знищити.
*
Ердоган
Приблизно як кулька на дні ямки і кулька на вершині гори. Навіщо ж, у такому разі, будують аеродинамічно нестійкі літаки? Хіба така схема не порочна в принципі? Ні, ні в якому разі. Такі літаки набагато маневреніші! Але при цьому вони дійсно складніше в керуванні, й тому вимагають не тільки вміліших і досвідченіших пілотів, але і, нерідко, спеціальних комп'ютерів, які допомагають стабілізувати політ. Який без всіх цих високих технологій закінчиться катастрофою.
Так от демократія – це така ж «аеродинамічний нестійка» схема. За рахунок змінюваності влади та її підконтрольності суспільству вона здатна забезпечувати маневреність, недоступну диктатурі. Може здатися, що це не так, що при тоталітаризмі для будь-якого крутого віражу достатньо однієї ухвали диктатора, тоді як при демократії всякий радикальний захід будуть місяцями ялозити в парламенті. Проте будь-яка диктатура приречена зав'язнути в мертвій бюрократії, некомпетентності та неадекватності, обумовлених не тільки особистими тарганами в голові диктатора, але і, головне, фундаментальними принципами будь-якого подібного ладу: «нам не потрібні розумні – нам потрібні вірні» і «говорити не те, що є, а то, що від тебе хочуть почути». Недаремно чи не головна цінність всякої сталої диктатури – стабільність. При цьому репресії не можуть замінити нормальної змінюваності влади: розстріляли Ягоду – прийшов Єжов, розстріляли Єжова – прийшов Берія, а суть радянської системи не змінювалася. Якщо демократії для крутого віражу можуть потрібно місяці парламентських дебатів і навіть дострокові вибори, то диктатурі доводиться чекати десятиліття – до самої смерті диктатора, і навіть це допомагає не завжди. Нагадаю, що диктатури, які їх поклонники вважають за ефективніші саме в кризових умовах, оскільки мовляв диктаторові не треба озиратися на думку натовпу, у результаті програли всі світові війни (включаючи Холодну) демократіям (піррову «перемогу» СРСР в Другій Світовій, досягнуту ціною втрат, які не мають аналогів у всій світовій історії, більш ніж в 40 мільйонів чоловік, яка так і не забезпечила бажаної мети – світового панування «соціалістичного табору», слідує, по справедливості, також вважати за поразку).
Але при цьому демократії самі по собі – нестійкі. Достатньо відхилення від рівноваги на користь популізму, націоналізму, ура-патріотизму і тому подібне – і система йде у рознос. Ті самі сили, які складають її основу, не повертають її в стійкий стан, а штовхають все далі від нього. Ідеї, які привертають обіцянкою простого вирішення складних проблем, – але насправді деструктивні – варто їм вирватися із статусу маргінальних, з легкістю підхоплюються і розповсюджуються завдяки свободі слова, завойовуючи все нових прихильників. Як тільки ці прихильники добиваються навіть невеликої чисельної переваги – вони отримують владу і використовують її для подальшого зміцнення своїх позицій, дедалі з більшою легкістю руйнуючи дух демократичного суспільства при збереженні – і з допомогою! – формальних демократичних процедур. Демократія, за визначенням, реалізує волю більшості, адже так? І якщо більшість – на цілком чесних виборах – проголосує за супротивників демократії, вона автоматично здійснює самогубство.
Тому благополучне демократичне суспільство повинне мати не тільки хороших пілотів за штурвалом, але і вбудовані механізми забезпечення стабільності, які не дозволять навіть поганому пілотові зірвати машину в штопор. Такими механізмами служать, з одного боку, інститути громадянського суспільства, яке само-організується знизу, і готовність громадян захищати свої права від посягань будь-якого диктатора, який навіть прийшов до влади через вибори, а не через путч (відмітимо, що без цієї твердої готовності жодні юридичні інститути не допоможуть). З іншого боку – горезвісна система заборон і противаг, яка не дозволяє одній гілці влади або одній партії підім'яти під себе всі решту.
Хороша новина полягають в тому, що у нас в Америці ці механізми працюють (у чому у мене були сумніви після останніх президентських виборів, але я радий, що вони не підтвердилися). Погана новина полягає в тому, що країн, про які можна сказати те ж саме, насправді зовсім небагато. Демократія взагалі, не зважаючи на своє античне коріння – по суті нова і незвична для людства система (нагадаю, що жінки отримали право голосу тільки в ХХ столітті, а колоніалізм і расову дискримінацію почали згортати і зовсім після Другої Світової, причому не відразу). Це жодного разу не природний стан – навпроти, природним чином люди, як й інші примати, схильні організовуватися в банду зі всесильним батьком на чолі й «шестірками», які підлабузнюються, внизу. Це така ж складна конструкція, як нестійкий літак, який без бортового комп'ютера розіб'ється і який тому не можна зібрати просто в гаражі з підрихтованих напилком деталей з тоталітарного звалища.
Більшість же країн, які формально вважаються демократичними, насправді є саме кустарно-гаражним варіянтом. Зараз найнаочніший приклад – Туреччина, де Ердоган отримав завдяки виборам (результатів яких не оспорює й опозиція) практично необмежену владу. Перемігши з відносно скромним результатом, аналогічним першому путінському (хоча Ердоган, на відміну від Путіна зразка 2000, далеко не новачок при владі), новообраний «султан», швидше за все, і далі рушить по дорозі недофюрера, на тлі економіки, яка перебуває у стагнації та стосунків, які погіршуються, із Заходом роздуваючи шовіністичну істерію і обіцяючи повернути втрачену велич Османської імперії (яка, до речі, була мало не єдиною країною, гідною оспорювати у Росії титул головної Імперії Зла, – все-таки до правила, за яким монарх, який прийшов до влади, повинен був страчувати всіх своїх братів, не додумалися навіть росіяни). Росії, втім, краще особливо не радіти перемозі друга Реджепа – два ведмеді дуже погано вживаються в одному барлогові, і вся історія російсько-турецьких воєн, та і нинішні непрості стосунки в Сирії, тому підтвердження.
Але справа не тільки в Туреччині. Ми бачимо батьківщину фашизму – Італію, де до влади прийшов абсолютно огидливий ліво-правий альянс проросійських підстилок. Ми бачимо Угорщину, де також благополучно переобралися націонал-шовіністи, відомі не тільки своїми маревними вимогами до України (позбавити українських угорців, навіть якщо вони складають лише 10% в регіоні, необхідності знати українську мову – що насамперед ударило б по самим цим угорцям!), але й атаками на незалежність судів і ЗМІ, з приводу чого Европарламент вже готує санкції. Які, втім, навряд чи пройдуть через незгоду Польщі, яка має ті ж проблеми. Франція, не зважаючи на півтора століття демократії, дивом уникнула вибору між проросійськими повіями Ле Пен і Фійоном, та і Макрон, який переміг, опинився, м'яко кажучи, слабкуватим.
Загалом, майбутнє демократії представлялося світлим лише в 1990-х, коли здавалося, що основні вороги свободи сходять з історичної сцени. Коли ж виявилось, що це не так, з'ясувалося, що більшість не тільки на Сході, але і на Заході розуміють демократію як вибір між лівою чумою і правою холерою. Або, якщо завгодно, між імунодефіцитом мультікультуралізма та аутоімунною хворобою націонал-популізму (в обох випадках – з ускладненням на зір у вигляді нездатності бачити далі за власний ніс). У будь-якому випадку – діагноз невтішний і прогноз несприятливий.
Російською:
Росія – Абсолютне Зло, яке треба негайно знищити.
 
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Росія,Ердоган
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.