Релігія як важіль впливу в умовах гібридної агресії.

Таким чином, залежність УПЦ від РПЦ є пережитком минувшини, де Росія завжди мала верховенство над нами. Але часи змінилися. Тепер в нашої країни абсолютно інший вектор розвитку

Релігія як важіль впливу в умовах гібридної агресії.

З моменту розв’язання військових дій Російською Федерацією проти України стало очевидно, що нашій давній дружбі прийшов кінець. Схоже, Росія, яка вважала себе «старшим братом», переоцінила цей статус і безцеремонно вторглась на наші землі. Ось вже п’ятий рік ми намагаємось позбутися кремлівського впливу, а новина про прагнення утвердження в Україні єдиної Помісної Православної церкви є черговим доказом цього. Щоправда, цей процес не безболісний. Особливо для Росії, яка не готова була до такого рішучого кроку з боку України, внаслідок чого посипались звинувачення про втручання влади в церковні справи (посилаючись на ст. 35 Конституції України, де зазначено, церква відділена від держави). То хто і куди насправді втручається і що порушується в даному процесі слід ще зясовувати…

Перш за все, питання надання Вселенським патріархом Томосу про автокефалію православної церкви в Україні є справою, яка вирішується між Константинопольським патріархатом і православною церквою в Україні. Проте слід згадати, що 17 квітня президент України зібрав лідерів парламентських фракцій і заявив, що звернеться до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням проголосити автономію Української Помісної автокефальної церкви. 19 квітня Верховна Рада проголосувала за постанову про звернення президента до Вселенського патріарха Варфоломія про надання томосу про автокефалію Православної церкви в Україні. 22 квітня Порошенко заявив, що Вселенський Патріархат починає процедури, необхідні для надання автокефалії Української Православної Церкви.

Ось тут-от і посипались звинувачення з боку Московського патріархату про порушення конституційних засад. Натомість УПЦ звинуватило Росію і про кремлівські політичні сили у втручанні в процес визнання автокефалії православної церкви в Україні: «Через дипломатичні та інші канали в інтересах влади Росії та Московської патріархії здійснюється тиск на Константинопольський Патріархат, інші Помісні Православні Церкви. Про-кремлівські політичні структури в Україні організували збирання підписів, які, на їхню думку, мають «засвідчити небажання» православних в Україні підтримати започатковану справу. Використовуючи свій вплив, в тому числі фінансовий, на керівництво Митрополії Московського Патріархату в Україні, ці політичні структури поширюють «підписні листи» в парафіях Московського Патріархату в Україні – хоча жодного публічного церковного розпорядження робити це не було зроблено».

От що називається «запахло смаженим». Саме така ситуація складається зараз для Росії, тому вона робитиме все, аби перешкодити УПЦ отримати томос про автокефалію. За заявою заступника голови відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ Московського патріархату Миколи Данилевича: «Це все закінчиться великим пшиком, як це було багато разів до цього. Буде багато шуму в ЗМІ, і на тому все закінчиться. Чому? Тому що будують на тому фундаменті, на якому в принципі будувати неможливо. Починати треба з УПЦ, а не з її сепаратних частин. Піджак до гудзика не пришивають, а навпаки, гудзик до піджака».

В цій ситуації хотілося б зазначити, що раніше побутували думки про абсолютну заборону Російської православної церкви. І недарма! Факти, які виявились в ході дослідження, вражають. Так, Російська православна церква вже давно перестала бути релігійною організацією, перетворившись на додаткову політичну структуру Кремля. Вже давно вищий орган управління РПЦ - Священний синод – зобов’язав священиків, якщо їм стане відомо щось важливе під час сповіді прихожан, повідомляти в держоргани! Тобто в РПЦ знищено таїнство сповіді, а сама вона перетворилася в церкву донощиків. Саме тому представництво РПЦ в Україні - Українську православну церкву Московського патріархату – варто було б заборонити. Це теж не релігійна, а політична організація, яка прикривається християнськими проповідями. Звертаючись до історії, слід згадати Радянський союз, який теж впроваджував в церкву своїх агентів, перетворював церковнослужителів в агентів і таким чином проводив свою політику. Зважаючи, що Росія є спадкоємницею СРСР, то така практика є нормальною. Якщо це, звичайно, можна вважати нормальним…

Проте слід розібратися, чому все-таки РПЦ так палко прагне не допустити автономію УПЦ. Є, як мінімум, дві причини. По-перше, якщо в Україні утвориться єдина помісна УПЦ, вона за кількістю єпархій, парафій і реально віруючих буде співставною з РПЦ. І від того роль і значення РПЦ у православному світі значно зменшиться. Друга причина полягає в тому, що РПЦ є елементом політичної системи відроджуваної російської неоімперії, і одна з функцій РПЦ - це через риторику про духовність утримувати Україну в сфері російського політико-гуманітарного впливу. Фактично, нічого нового. Класика жанру…

Цікавим видається той факт, що і в РПЦ, і в УПЦ МП, не кажучи вже про незалежні українські православні юрисдикції, всі прекрасно розуміють, що залежність найбільшої православної церкви не найменшої європейської країни від іноземного центру з точки зору православного світу є патологією. На відміну від католицького світу, в православ’ї існує правило, згідно з яким кожна незалежна православна держава має незалежну православну церкву. Так є в Росії, Болгарії, Румунії, Грузії, Сербії, на Кіпрі тощо. Тому підпорядкованість УПЦ МП Російської Православної Церкви суперечить традиції православного світу.

Таким чином, залежність УПЦ від РПЦ є пережитком минувшини, де Росія завжди мала верховенство над нами. Але часи змінилися. Тепер в нашої країни абсолютно інший вектор розвитку, тому позбавлення впливу від РПЦ стане ще однією підвалиною для побудови справді незалежної України. Звичайно, Російській Федерації буде непросто змиритися з фактом втрати одного з найважливіших сателітів в православному світі, як в релігійному, так і в геополітичному плані, проте це процес вже запущено і він незворотній. Рано чи пізно це мало б відбутися. А те, що російська пропаганда роздмухує цю тему на кожному кроці, намагаючись всіляко довести незаконність таких дій, говорить про правильний шлях розвитку як УПЦ, так і України вцілому.