Реформа освіти: кому потрібен український Гарвард?

Україна займає четверте місце у світі за кількістю людей з вищою освітою. Але якість вищої освіти в Україні, у порівнянні з розвиненими країнами, шкутильгає. За якістю освіти ми усього на 45-у місці.

Закінчилась сесія ЗНО. Випускники чекають результатів, готуються до випускних і вже скоро подаватимуть документи до вишів. Більшість молодих українців, традиційно, ще за рік визначились куди хочуть іти вчитись. Весь навчальний рік вони готувались до ЗНО, займаючись з репетиторами, відвідуючи курси.

Я впевнений, що більшість дітей хочуть здобувати саме вищу освіту. Професійно-технічні спеціальності не стали поки що популярними. Хоча, кажуть, що є випадки, коли на виклик сантехніка приходить молода  дівчина і з легкістю змінює заржавілу трубу у ванній кімнаті. Але факт залишається фактом – масового бажання навчатися на професійно-технічних спеціальностях поки не спостерігається серед української молоді. Реформи в освіті, оновлення та модернізація матеріально-технічної бази навчальних закладів, перепідготовка педагогічних кадрів відбуваються не так швидко, як нам хотілось би.

Цікавим є той факт, що уряд щороку визначає перелік професій, які вкрай необхідні для розвитку української економіки, і виділяє чималі гроші (170 млн. грн у 2017 році) на фінансування цих спеціальностей. І у цьому переліку немає жодних юристів, економістів, маркетологів, педагогів. У ньому – бурильники, мотористи, тістороби, верстатники, токарі, виноградарі, бджолярі, фрезерувальники, зварники, слюсарі, тощо. Список щороку доповнюється робочими спеціальностями, тому що, зокрема, і через трудову міграцію, ми залишаємось без кваліфікованих робітників.

Склалася ситуація, коли бажання уряду, на жаль, не співпадають з бажаннями молоді.

Україна займає четверте місце у світі за кількістю людей з вищою освітою. Але якість вищої освіти в Україні, у порівнянні з розвиненими країнами, шкутильгає. За якістю освіти ми усього на 45-у місці. Ми лише мріємо про появу в Україні вищих навчальних закладів по типу Стенфорда, Оксфорда чи Гарварду. Коли це не просто навчальні заклади, а наукові та мозкові центри, де куються кадри, твориться наука. У 2017 році 70 тисяч молодих українців вчилися за кордоном. За останні два роки – приріст 29%. І не всі вони, на жаль, повернуться додому – будувати нову Україну. Чи не щомісяця ми у Фейсбуці лайкаємо фотографії наших молодих винахідників, науковців, які займають призові місця на міжнародних конкурсах, олімпіадах, роблять революційні відкриття. Найчастіше вони виїжджають займатися наукою за кордон, бо у нас банально немає умов для їхнього розвитку.

Дозволю собі трохи перефразувати видатного польського педагога Януша Корчака: реформувати світ – це означає реформувати освіту.

Україні потрібно якнайшвидше реформувати вищу освіту, піднімати авторитет професійно-технічної освіти, оснастити навчальні заклади за найновішими сучасними стандартами. Бо якщо ми хочемо нову державу, нових лідерів, нову ділову і політичну еліту, нам потрібно вчити молодь за принципово іншими стандартами.

Лі Куан Ю, якого любив цитувати президент Порошенко, коли прийшов до влади, у свій час зрозумів, що освіта – це шлях до успіху його країни. Сінгапур фінансував навчання молодих людей за кордоном в найкращих вузах світу, за умови, що вони повернуться і працюватимуть в уряді. І це спрацювало – подивіться де зараз Сінгапур? А скільки найкращих українських студентів відправила Україна за державні кошти на навчання у Гарвард, Стенфорд чи Массачусетс за 27 років незалежності? Жодного!

Влада не тільки не відправляла, але й перешкоджала створенню приватних вузів в Україні. У 2015 році я погодився стати одним із співзасновників Американського Університету України. Ми з Михайлом Саакашвілі, Савіком Шустером та іншими однодумцями планували створити в Україні університет відповідно до американської системи освіти, в якому викладали б професори найкращих вишів США та Європи, і мова навчання була б англійською.

Знову хочеться цитувати мудрого Лі Куан Ю, який зрозумів, що майбутнє його дітей залежало від рівня володіння мовою, якою будуть написані найсучасніші підручники: «а вони будуть написані англійською». Його мовна політика привела до того, що у Сінгапурі 80% населення досконало володіють англійською і мова навчання у вишах – англійська. Україна знаходиться у самому центрі Європи. Але за даними з мережі Інтернет, лише 18% українців знають мову на рівні «вище середнього». У сучасному світі це неприпустимо. Ми відстаємо. Потрібно якнайшвидше стимулювати молодь опановувати робітничі професії, заохочувати залишатися вчитися в Україні або повертатися до України після навчання за кордоном.

Молодь не обдуриш, вони сьогодні розумніші, ніж ми. В інформаційному світі вони мають набагато більше інструментів і можливостей оцінити стан речей в Україні і світі. Я думаю, поки що Україна програє в їхніх головах. Бо наше покоління дорослих, яке будує Україну майже 27 років, не запропонувало їм поки що якісних змін – корупція процвітає, Україна вимирає, рівень життя летить у прірву, покращення немає. 

У книзі Грега Мортенсона «Три чашки чаю», в якій він описує свій досвід будівництва шкіл у Пакистані та Афганістані, є чудова думка, що побороти тероризм в усьому світі можна, надавши освіту дітям Пакистану і Афганістану.

Щоб Україні, врешті решт, вийти з зачарованого кола економічних, соціальних, культурних і політичних криз, потрібно змінювати якнайшвидше систему та якість освіти, які, у свою чергу, сформують професіоналів, здатних докорінно змінити країну!

Скажете нереально? Реально! Це довів досвід успішних країн.