Чому Україні не світить навіть статус аграрної сверхдержави

Нашумілий проект Гройсмана про підтримку аграріїв уже приносить свої «результати».

У 2018 р. уряд начебто виділяє 6,3 млрд. грн. для підтримки сільськогосподарських підприємств. Але порядок використання цих коштів до сих пір не відомий. Рішенням КМУ передбачена лише підтримка фермерів у розмірі 1 млрд. грн., а інший порядок розподілу коштів, 5,3 млрд. грн – ще не визначений. Ні, на чиї рахунки «ляжуть» ці кошти, зрозуміло, однак порядок легалізації фінансового потоку ще не впроваджений.

Вже з досвіду знаємо найбільших отримувачів дотацій у 2017 р. Це найбільш приближені особи до «верхівки» української влади та їх компанії: група компаній Миронівського хлібопродукту (809 млн. грн), агрохолдинг Авангард (142 млн. грн) зі своїми багато мільйонними активами стоять на ряду зі звичайними фермерами. Очевидно, на чиїх рахунках осядуть державні дотації аграріям у 2018 р.

Тобто, а ви, шановні фермери, купуйте сільгосп техніку, будуйте та реконструюйте господарчі комплекси, виконуйте програму підтримки аграріїв, а там, можливо, вам щось та й компенсують, як анонсував Гройсман.

З іншого боку, почався новий тиск на фермерські господарства. Програмою уряду передбачений розвиток тваринництва, а відповідно і будівля та реконструкція тваринницьких комплексів. Однак є певні вимоги: такі будівлі на відстані 200 м від населеного пункту – шкідливі. І що робити: стайні побудовані 70 років тому, а найближчий до них будинок – 20 років. Вимога: стайню потрібно зносити. І де тоді будувати тваринницькі комплекси, якщо є будинки, в яких ніхто не живе, але будинок є?

То ж як насправді працює державна підтримка?

Четвертий рік на керівника СТОВ «Воскобійники» Валерія Капленка, що на Полтавщині, відкрито кримінальну справу, по факту розкрадання коштів з держбюджету. Справа в тім, що він скористався державною дотацією, яка передбачена для аграріїв, і відразу ж «налетіли» «непрохані гості» із 12 служб. На сьогодні, кримінальна справа є, а грошей як не було, так і немає. 

Окрім цього, селяни зіштовхуються ще з рядом проблем. Процес децентралізації в Україні, спочатку особливого «захоплення» не викликав і щодо досконалості переходу від місцевого самоврядування до ОТГ були питання.

Тепер всі ставки та нерозподілені землі державної власності передані громаді. Однак, коштів на виготовлення паспортів на водні об’єкти (у нашому випадку – ставків) немає. Тобто, теоретично у громади є водний об’єкт, а практично – ні. І ані юридична особа, ані фізична не може розпоряджатися ставками: одні втратили право, а інші не набули.

Наступне – земля. Кожен громадянин України має право на отримання земель різного роду призначення. Але згадавши всю процедуру у бюрократичних інстанціях, то вже і тому «шматку» землі не будеш радий. Однак хоча за таких умов, але були шанси отримати землю. З 31.01.2018 р. землі державної власності належать відповідній територіальній громаді. Відповідно до Постанови КМУ, першочерговість отримання ділянки не поширюється на ОТГ, наприклад, учасник АТО – «у прольоті». Все тому, що відповідний нормативно-правовий акт прийняли, а Постанову не актуалізували відповідно до змін. Вже на сьогодні, депутатський корпус разом із своєю ріднею в одній з ОТГ понаписував заяви на отримання земель, поки урядовці не «зрозуміли, що сталося».

На Полтавщині вже є наслідки такого розподілу земель «куму, брату, свату».

Полтавський фермер із отриманих селянами 6 га, отримав 2,3 га на ведення свого фермерського господарства. І вже у 2017 р. 60 % надходжень до бюджету відповідної громади відбулися за рахунок ведення ним підприємницької діяльності. А інші – 3,7 га, навіть не зорані, тому що надані родичам чиновників. Ні собі, ні людям.

Або один із «фермерів» отримав ділянку під пасовища, не знаючи різниці між пасовищами та землею с/г призначення, зорав та посадив картоплю. Це у той час, коли в Україні дефіцит пасовищ – коров ніде випасати.

До чого я веду, у європейських країнах створюють умови для розвитку економіки країни, у тому числі за рахунок аграріїв, надаються пільгові кредити, створюються програми розвитку, реальні програми розвитку. Тому що урядовці розуміють, що чим більше підприємство буде отримувати прибутку, тим більше і будуть надходження до бюджету. А в Україні, наче і є програма розвитку, однак вона двояка, наче і підтримка, однак і вдосталь «підводних каменів». Є великі сумніви, що 6,3 млрд. грн. потраплять до фермерів. Тому самі аграрії вже досить чітко відчувають, що «кинуті напризволяще».