Доповідь предстоятеля УПЦ

30 листопада предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій виступив з доповіддю на Архієрейському соборі РПЦ, розповідаючи про досягнення церкви за останні роки і її теперішнє становище.

Серед найважливіших рішень Священного Синоду УПЦ, його Блаженство зазначає розробку курсу по духовно-пастирському окормленню військовослужбовців ЗСУ, з «урахуванням місцевої специфіки». Мета цього курсу, за словами владики, - ознайомити студентів і вихованців духовних навчальних закладів УПЦ з військовим капеланством, госпітальним капеланством і капеланством в тюрмах. Правда, владика забув, мабуть, наголосити на загальному печальному становищі іституту капеланства УПЦ в силових структурах. Зокрема, на тому, що з кожним роком все менше військовослужбовців виявляють бажання «духовно окормлятися» представниками УПЦ, котрі дискредитували себе в зоні проведення АТО та не користуються довірою у тих, хто відбиває збройну агресію держави, котра «окормлюється» РПЦ, канонічним підрозділом якої і є УПЦ. Все менше пускають мп-шників у військові частини, а деякі структури, зокрема Нацгвардія, взагалі відмовляються від їхньої «опіки». Присутність митрополита Августина Маркевича в так званій Раді душпастирської опіки при МО ЗСУ безумовно дуже вагома: посидіти, поговорити, лицем поторгу.., нічого не вирішити і домовитись про невідому дату наступного такого зібрання. Окрім цього робити йому, в принципі, і нічого вже. Любить дуже митрополит поїздити в зоні АТО то на підконтрольній території, то ще кудись заїхати, а також нагороди свої від Путіна з публічних джерел приховати.

Також, безумовно, на важливому аспекті церковної діяльності зауважив владика щодо святкування 25-ліття Харківського архієрейського собору 1992-го року, коли предстоятелем було обрано митрополита Володимира Сабодана, якого в подальшому успішно звело в могило його оточення. Крім того, Синод звернувся з Посланням до духовенства і мирян, наголосивши про дуже важливу роль УПЦ в збереженні та зміцненні єдності українського суспільства – суспільства, котре складається з людей різних національностей, культур і політичних поглядів. А особливо по єдності з представниками «мультикультурного «миротворчого» контингенту» бойовиків на тимчасово окупованих територіях ДНР, ЛНР і в Криму. Єдність там забезпечується «духовним окормленням», спільно із сепаратистами освяченням зброї, техніки і інших речей, які, безумовно, служать во спасіння душ віруючих.

Дійсно величною подією також був Хресний хід в день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира. Величною, бо за словами владики, аж 100 тисяч віруючих Києва і паломників із-за кордону пройшлось вулицями столиці. Виникає питання, чи то орда пройшла під землею, чи у владики на момент святкування щось із зором трапилось, бо не може ж він на Архієрейському соборі свідчити неправдиво, аби примножити свої успіхи по організації віруючих і їхній єдності «незалежно від національності, культури і політичних поглядів». І хід відбувся, не дивлячись на «відверту брехню» ЗМІ про церкву окупанта, «погрози, перешкоди» та в результаті – «це унікальний приклад єдності православних українців з усіх регіонів», або ж, простіше кажучи, - унікальний приклад математичних дій у вигляді множення і додавання чисел, аби гарніше звучало.

Митрополит Онуфрій зазначає, що вже десятки тисяч людей загинули під час військового конфлікту на Сході України, але 5 єпархій УПЦ, котрі залишаються в зоні бойових дій зберігають церковну єдність. Виникає питання яким чином проявляється церковна єдність, коли з однієї сторони фронту УПЦ-шний священик «окормляє» військовослужбовців України, а навпроти закликає прийти «Руській мір»? Тоді виходить, що це такий задум, чи як? А яка єдність з єпархіями в Криму, котрі перебувають зараз на території підконтрольній РФ, де спецслужби всіх тримають під жорстким контролем в інтересах держави-агресора? І тут же владика зауважує, що УПЦ виступає за сувернітет, незалежність та цілісність української держави. А де ж тоді дії УПЦ по досягненню цієї цілісності? В підтримці сепаратизму на територіях ДНР, ЛНР, в підтримці бойовиків та найманців?

Звісно ж, не можна було і оминути питання надання гуманітарної допомоги. Відповідно до слів владики, «Синодальним відділом по соціально-гуманітарним питанням, а також єпархіями УПЦ було зібрано і відправлено в зону бойових дій близько 600 тон гуманітарної допомоги. Хоч тут радує, що його Блаженство не уточняє куди саме в зону бойових дій направлялась допомога і якими єпархіями. І хто допомагав «жителям» Кавказу, пробачте, Донбасу на територіях Донецької та Луганської областей, та іншим «корінним» найманцям, які сюди прибули для ведення бойових дій, організації та навчання місцевих завербованих сепаратистів. Хоча, оцим «місцевим» дійсно допомога приходила. Звісно, що УПЦ надавала допомогу і військовим України, проте навряд можна порівнювати користь від цього із непомірно завданою шкодою від їхньої співдії з незаконними збройними формуваннями. 

Стосовно «миротворчої діяльності» УПЦ в наданні допомоги по звільненню військовослужбовців, котрі перебували в полоні, то чому ж не зазначили приблизну кількість? З огляду на вищевказане, митрополит полюбляє великі цифри, про одну людину говорити якось незручно, бо це не досить голосно звучить. Але ж, якщо це стосується одного Тараса Колодія, у звільненні якого взяв участь і святійший патріарх Кирил Гундяєв, то неодмінно предстоятелю РПЦ треба висловити подяку від усіх матерів звільнених військовослужбовців, до яких Онуфрій відношення не має, аби тільки підлиз.., підкреслити важливість діяльності патріарха щодо встановлення миру в Україні.

УПЦ не УПЦ, якщо вона не грається термінами і не користується підміною понять. Як же ж і в цей раз не застосувати улюблений засіб. Держава нас «мокає носом», що ми москалі, всі нас хочуть дискредитувати, кажуть, що ми несамостійні, управляємось з Москви і філія церкви окупанта. То ж давайте ми в Статуті РПЦ назвемо себе незалежними, з центром в Києві і взагалі ні при чому, але нікому не скажемо, що ми так і лишились канонічним підрозділом РПЦ. Хай це українцям очі не мозолить, а ми ж собі і так знаємо, що нам робити, аби його святість не гнівилась. Ось це дійсно унікальний випадок, коли церква називає себе незалежною, самостійною і зі своїм центром, а на собори їздить в Москву, з іншими церквами спілкується через Москву і т.д. Ну, чисто вам російське поняття незалежності. Знову ті ж ігри з термінами, а суть та сама.

Непрості відносини в УПЦ і з державою, каже його Блаженство. Дискримінує держава своїми законопроектами «багатостраждальну» УПЦ: то статути треба перереєструвати, то називатись треба відповідно до того, де знаходиться керівний центр релігійної організації, а саме в країні-агресорі. Звужує держава права УПЦ і вмішується в її діяльність. Владика, правда, не зауважив, що в свою чергу духовні особи «окормляють» політиків і збирають підписи віруючих своїх парафій в організованому порядку та влаштовують організовані масові заходи, аби повпливати на політичну думку і рішення на свою користь. А також той аспект, що вже і ООН і ОБСЄ повідомлені представниками УПЦ наскільки держава порушує принцип рівності та утискає віруючих даної організації. Це дуже «турбує» міжнародні організації. Не анексія Криму, не збройна агресія РФ, не тисячі загиблих, а бідна нещасна УПЦ.