ЛЕВІАФАН

Я не берусь давати правову оцінку діям екс-президента Грузії та екс-голови Одеської ОДА пана М.Саакашвілі. Але, сподіваюсь, не екс-друга України, про любов та відданість до якої він неодноразово заявляв. Позиціонуючи себе другом, варто було б зважувати на наслідки своїх вчинків і на те, як вони вплинуть на імідж друга.

ЛЕВІАФАН

Власне, Левіафан за походженням – страховисько. Але людська натура така, що невідоме, незвідане, далеке завжди приваблює та здається чи не ідеальним. Єством Левіафана цікавилися теологи, філософи, митці давнини та сучасності, присвячували йому свої твори. До прикладу. По своєму бачить Левіафан Борис Акунін (Григорій Чхартишвілі) сучасний письменник грузинського походження в третій частині серії «Пригоди Ераста Петровича Фандоріна», змушуючи чиновника доступними засобами та в пригодах шукати істину. Цікавим є трактат англійського філософа Томаса Гоббса «Левіафан». За Гоббсом Левіафан – містичне, казкове всепоглинаюче чудовисько – є символом держави. Ідея «Левіафана» полягає в тому, що людям жилось погано і вони вирішили укласти суспільну угоду та заснувати державу. Люди створили Левіафана заради суспільних інтересів, але створивши, віддали йому все. Тож він претендує не тільки на керування людьми, але й на їх внутрішній світ та переконання. Сьогодення, соціум, а надто політики, створюють нових Левіафанів – темних конячок на яких приміряють світлий образ.

Маючи такий широкий спектр розуміння Левіафана, частина сучасного українського політикуму таки взяла курс на його відродження. Підтвердженням цьому є події останніх днів, які збурили і без того багатостраждальне українське суспільство, що змушене нести на собі тягар гібридної війни. Особливо ту його частину, яка є достатньо політично активною.

Я не берусь давати правову оцінку діям екс-президента Грузії та екс-голови Одеської ОДА пана М.Саакашвілі. Але, сподіваюсь, не екс-друга України, про любов та відданість до якої він неодноразово заявляв. Позиціонуючи себе другом, варто було б зважувати на наслідки своїх вчинків і на те, як вони вплинуть на імідж друга.

Своїми діями Саакашвілі створив новий прецедент, ми бачимо зародження нової традиції. Раніше, щоб заявити про себе необхідно було голосно грюкнути дверима при виході, сьогодні ж дверима голосно грюкають при вході.

Потурають цьому, після літніх канікул призабуті політики, що стрімко втрачають свою привабливість в очах електорату. Саме вони, граючи на патріотичних почуттях, сприяють формуванню псевдопатріотичних течій. В’їзд, приїзд, прихід чи прохід політика в Україну було анонсовано заздалегідь. Такий собі не новий, але як виявилося, ефективний PR-хід. Це дало змогу акумулювати ресурси тим, хто вирішив пропіаритися та виступити фактично спонсором гучної події в надії на політичні дивіденди. Але ці дивіденди примарні. Адже, політична гра відбувається на обмеженому електоральному полі, яке, маючи досвід спілкування з популістами, скла їм ціну. А ось реальна ціна заходу під назвою «зустріч на кордоні» досить висока. Затрачений фінансовий ресурс логічніше б було направити на протидію гібридній війні, допомогу в госпіталі пораненим бійцям, онкохворим дітям, соціальні програми…