Анексія Криму та постфактум

___________________________

«Кому належить півострів?» – питання, у відповідь на яке на обличчях українців все частіше з’являється посмішка. А все тому, що адекватно оцінюючи сучасні реалії, можна спокійно відповідати, що прийде час, коли він повернеться до нас.

Хто і за чий рахунок зараз реалізує туристично-рекреаційний потенціал Криму і хто отримує з цього вигоду?

Тисячі пам’яток історії, культури та архітектури, з різних історичних епох, етносів та релігій, розвинута інфраструктура екологічного, соціального, етнічного та зеленого туризму – увесь цей прогресивний потенціал, на жаль, тимчасово не є в розпорядженні України.

Як же Росія незаконно захопила Крим?

Певна річ, що у часи політичної нестабільності територіальна цілісність будь-якої держави є найбільш вразливою, тож саме 2014 – рік Революції Гідності став для України і роком захоплення Криму.

Ще ранньої осені, на самому початку подій Майдану, в соціальних мережах гуляли жарти на кшталт:

«–Яка офіційна позиція Росії щодо намірів Євроінтеграції України?

–Крим!».

Але тоді це більше походило на мрії радикальних школярів і, звісно ж, очікувати агресивних воєнних дій ніхто не міг. Але, на жаль, усі ми знаємо про події улітку 2014…

Нагадувати кількість правових міжнародних норм, які порушила Росія, буде зайвим… Далі ж – така собі іронія: «Референдум, проведений окупантом на окупованій території».

Як показує світова практика, що найголовніше в процесі голосування – не педантичне дотримання процедури, не продажні чи чесні виборці і навіть не явка, а те, як потім підрахують голоси.

Що ж, результати того «хто і як тоді рахував голоси жителів Автономної республіки Крим» ми можемо побачити сьогодні на гуглмапс.

Українська влада доклала усіх можливих зусиль для стабілізації ситуації і мирного та правомірного подолання конфлікту. На засіданнях міжнародних асамблей Україна звертала увагу світової спільноти на відверте ігнорування Росією соціальних та політичних цивілізаційних норм.

Метою такої стратегії було забезпечення політичного та економічного впливу на країну-загарбника методом накладання санкцій та поступове збільшення міри їх застосування.

Варто не забувати також про індустріальні, економічні та соціально-політичні зв’язки, які були у Криму з Україною. Сам акт анексії не забезпечував їх миттєве та остаточне переривання, а навпаки – поклав початок тяжкому, трудомісткому та вельми затратному процесу, усі складнощі якого повною мірою відчули на собі жителі півострова та громадяни Росії. Адже щорічно дотування Кримського півострова обходиться Російській Федерації у мільярди рублів. Постфактум, спостерігаємо ряд мітингів проти анексії Криму серед громадян самої Росії (Москва, Саратов, Грозний, Воронеж та ін.).

Нещодавно в Росії відбулася презентація двох нових банкнот, номіналом у 200 та 2000 рублів, котрі замінили собою купюри у 100 та 1000 рублів. Не потрібно бути економістом, щоб помітити, що такі нововведення демонструють процес девальвації. З 2014 року російський рубль знецінився більше ніж у 2 рази по відношенню до американського долара. А «символічним» у цій ситуації є те, що на нових банкнотах зображений Кримський півострів.

Пересічний росіянин на питання про Крим відповість, що на 200 рублів з Кримом можна купити стільки ж, скільки можна було на 100 до Криму – просто половину ти платиш за те, що він твій.

Незважаючи на це, рейтинг діючої влади Росії не знизився, що пояснюється інтенсивною пропагандою, яка, очевидно, нівелює критичне мислення серед виборців. Адже складно зрозуміти мотиви та переконання людей, чий рівень матеріального благополуччя знизився вдвічі, а вони все рівно вважають, що при владі правильні люди і справи йдуть добре.

Замислюючись над наслідками анексії, слід зазначити, що «позитивні» наслідки настали лише для рейтингів російської влади, а негативні ж – відчули на собі звичайні люди: народ, який проживає в українському Криму та кожного дня згадує про минулі часи та чекає на повернення озброєних російських окупантів до Кремля.