ОУН. Переддень та перші місяці окупації України в Другій Світовій війні

Напередодні ІІ Світової війни на Третій Рейх орієнтувався також і Радянський Союз.

ОУН.

Переддень та перші місяці окупації України в Другій Світовій війні

Написання цієї статті має свою історію і причини. І таких причин три:

1. Відзначення Дня пам’яті та примирення й Дня Перемоги.

2. Політичні інсинуації останніх років.

3. Культивування старих та створення нових міфів в рамках гібридної війни, в умовах якої живе сучасне українське суспільство.

Саме в період травневих свят активізуються (коли відкрито, коли під маскою пошани до пам’яті пращурів) сили, в тому числі й політичні, що продовжують вводити суспільство в оману, напускають туману, підштовхують до віри в те, що було вигідно тоталітарному комуністичному та сучасним тоталітарним режимам.

Одним з таких міфів є образ страшного, кровожерливого «бЕндерівця», як самого відданого служаки нацизму.

Зрозуміло, що ідеологічно радянському партійному керівництву не вигідною була правда про діяльність ОУН, оскільки альтернативної політичної сили в Союзі не існувало та існувати не могло. Навіть незадовго до здобуття Україною Незалежності, на початку 90-х в період «перебудови, гласності та плюралізму думок», партійна реакційна верхівка намагалася приховати правду, створюючи чергову «інформаційну бомбу». Після перших, відносно демократичних, виборів до Верховної Ради УРСР та місцевих рад (березень 1990 року), в західних областях України позиції комуністів похитнулися. Тоді ж, наприкінці серпня, з’являється документ – доповідна записка «Про суспільно-політичну обстановку в західних областях України» в якій пропонувалося «в партійних друкованих органах та інших засобах масової інформації розпочати широку публікацію документів із партійних архівів, архівів КДБ-МВС про дії бандерівців під керівництвом спецслужб фашистської Німеччини та інших країн». Видане бажане за дійсне, як «історична правда», закріпилася у свідомості не одного покоління.

Власне, така позиція ґрунтувалася не на фактах, документах чи свідченнях, а на тому, що вигідно було вирвати із контексту. Тому і з’явилися, радше не білі, а чорні плями в історії діяльності ОУН у перші дні та місяці німецько-радянської війни, як складової Другої Світової.

У 1938 році загинув лідер ОУН Євген Коновалець. З його смертю розгорнулася внутрішня боротьба між двома течіями організації:

- поміркованою (А.Мельник, Я.Боровиковський, М.Сціборський та інші);

- радикальною (С.Бандера, Я.Стецько, Р.Шухевич та інші).

Розпочалося фактичне паралельне існування двох українських націоналістичних організацій ОУН(М) – мельниківці та ОУН(Б) – революційна, або бандерівці.

Із наближенням війни обидві течії ОУН орієнтувалися на Німеччину, сподіваючись на сприяння у становленні української державності, оскільки мета в них була одна – незалежність України. Проте, шляхи її досягнення відрізнялися в залежності від конкретних історичних умов і ситуації.

Напередодні ІІ Світової війни на Третій Рейх орієнтувався також і Радянський Союз. 23 серпня 1939 року було підписано «Пакт Молотова-Ріббентропа», за яким на політичній карті світу не залишилося місця національним державам народів східної Європи. Отже, комуністичний Радянський Союз та Німецький націонал-соціалізм несуть спільну відповідальність за розв’язання війни.

Початок окупації Польщі Німеччиною 1 вересня, а Радянським Союзом 17 вересня 1939 року ОУНівці розглядали, як можливість відродження української національної держави, не знаючи прихованих мотивів держав-агресорів. Так, в процесі підготовки до проголошення незалежності представники ОУН(Б), незважаючи на масові репресії, що прокотилися західноукраїнськими землями в ході «радянізації», стверджували, що «треба радіти з того, що західноукраїнські землі увійшли до складу держави народу, який і так мав під своїм пануванням основний масив української землі, та що український нарід, змучившись під окупацією і скріплений у своєму питомому тягарі, має можливість спрямувати свої сили в боротьбі з Москвою».

22 червня Німеччина розпочала реалізацію «Плану «Барбаросса», а ОУН(Б) перейшла до реалізації своєї мети – відновлення незалежності України.

30 червня 1941 року у захопленому німцями Львові, бандерівці провели Українські національні збори (установчі), які ухвалили «Акт про відновлення Української держави» та обрали українське державне правління на чолі із Я.Стецьком. Реакція Берліна на відновлення української державності була швидкою, різкою і негативною – С.Бандеру, Я.Стецька та інших лідерів ОУН було заарештовано і ув’язнено в концтабір Заксенхаузен. Таким чином, практично за тиждень від початку воєнних дій на українських землях співпраця ОУН(Б) з нацистами завершилася.

Невдачею закінчилися всі спроби ОУН(М), спрямовані на «повзуче» відновлення української держави через лояльне ставлення до німецької окупаційної , але навіть такі дії суперечили планам гітлерівців. У вересні 1941 року пройшла хвиля арештів бандерівців, а в грудні розпочались репресії і проти мельниківців.

ОУН перейшла в підпілля, її прихильники переконались, що окупанти чи то червоні, чи то коричневі, не дозволять мати власної держави волелюбному народу, але радо скористаються патріотичним почуттями від об’єднання етнічних українських земель.

Усе вище викладене спростовує міф про українських націоналістів як посіпак тоталітарних режимів і базується на реальних історичних документах та фактах.

Для нас, громадян своєї держави, нарешті настав час, коли без страху можемо і повинні переосмислити події в історії України. Багатополярне українське суспільство є результатом історичного розвитку. Історія ж не може бути різною, вона або правдива або викривлена, частіше друге. Причина викривлення, замовчування та вибіркового висвітлення дуже проста: прикриваючи власні злочини проти людства, не цікаво/вигідно вивчати істину в боротьбі ОУН. І така тактика притаманна усім, хто має провину перед історією та людьми.

Максим Романський