Міжнародний суд ООН прийняв проміжне рішення в справі України проти
Російської Федерації у вигляді визнання юрисдикції, відмови Україні у
затвердженні тимчасових заходів проти РФ, забезпеченні захисту прав
Кримсько-татарського народу й української мови в Криму.
Саме по собі звернення до цього суду з питань боротьби з фінансуванням тероризму викликає як мінімум одне важливе запитання.
Чому держава Україна наполегливо йде шляхом заперечення військової
агресії Росії й апелює до міжнародних судів за фактами підтримки
тероризму?
Із метою детального вивчення правової позиції України
сьогодні направив у Мінюст вимогу надання мені повного тексту заяв по
нашим судам із Росією. Проте попередні висновки невтішні.
Із
якоїсь причини суддя Ронні Абрахам зазначив, що «Суд чекає, що сторони
шляхом спільних зусиль працюватимуть над виконанням угод, досягнутих у
Мінську, для припинення конфлікту на сході України». Суд також нагадав,
що Радбез ООН у резолюції від 2015 зобов'язав сторони зробити все
необхідне для впровадження Мінських угод.
Тобто суд фактично
визнав Мінські угоди легітимним правовим актом. Хоча ці угоди підписані
неуповноваженими особами, не були ратифіковані в парламенті та не мають
підтримки в українському суспільстві. Такий висновок міг бути зроблений,
якщо українська сторона сама посилається на Мінські угоди в судовому
процесі та підтримує їх. А це заперечення військової агресії,
переведення конфлікту в стан внутрішнього й, як наслідок, свідомий
програш на всіх юридичних фронтах!