Індустріальні парки: як виграти конкуренцію за інвестиції та робочі місця

Про ліки від "інвестиційного голоду", що консервує сировинну орієнтацію економіки, зовнішню боргову залежність країни та бідність населення в Україні.

Нещодавно в парламенті в першому читанні було прийнято за основу законодавчий пакет (№№2554а-д та 2555а-д), який запроваджує податкові та митні інвестиційні стимули для нових виробництв в Україні через механізм індустріальних парків, одним із співавторів та ідеологів якого є я. Після позитивного голосування Верховною Радою за ці законопроекти та заяви Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана у стінах парламенту про підтримку урядом цього інвестиційного інструменту (ІП), як і ще однієї стратегічної ініціативи, запропонованої фракцією РПЛ – створення експортно-кредитного агентства (ЕКА), навколо цієї теми почали штучно роздмухуватись політичні спекуляції.

Вважаю, що обговорення, опрацювання та імплементація подібних стратегічних ініціатив має відбуватись у відкритий, прозорий та фаховий спосіб, без політичних спекуляцій та медійних інсинуацій, що переходять межу політичної конкуренції та професійної дискусії, перетинають кордон здорового глузду та навіть доводять до особистих образ. До того ж, відповідні законодавчі ініціативи включені до Плану законодавчого забезпечення реформ, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 4 червня 2015 року № 509-VIII, за яку проголосували практично всі фракції парламенту.

Закликаю всі українські політичні сили до об’єктивності та всебічного врахування міжнародного досвіду, українських потреб та позицій вітчизняних промисловців, підприємців, роботодавців. Адже це не політична гра, в якій дехто радо готовий послуговуватись логікою «чим гірше країні, тим краще моєму політичному рейтингу»! Це реальна економіка, яка потребує радикальної зміни підходів та створення дієвих інструментів, щоб витягнути країну з прірви деіндустріалізації та «сировинної хвороби», позбутись «інвестиційного голоду»та критичної залежності від закордонних кредиторів!

Тому як заступник Лідера Радикальної партії з економічної політики, голова Комітету Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва й один з ідеологів відповідних законопроектів я вирішив написати цю статтю. Щоб максимально ознайомити суспільство з інструментом індустріальних парків і, безумовно, щоб переконати опонентів та тих, хто має сумніви, професійними аргументами і фактами.       

Індустріальні парки – навіщо вони Україні?

В Україні гострий «інвестиційний голод», який стримує розвиток економіки, роздмухує безробіття та еміграцію, консервує бідність населення. Прямі іноземні інвестиції на душу населення в Україні – менше $1,4 тис. на людину, тоді як в Польщі –  $5,6 тис., в Чехії – $10,7 тис., а в США – $17,4 тис. (дані UNCTAD за 2015 рік). Виходить, що в нас «залізна завіса» від інвестицій та «червона доріжка» для еміграції талантів. А має бути навпаки.

Наш інвестиційний клімат має багато серйозних недоліків, а за привабливістю податкової системи ми взагалі займаємо одне з останніх міст в світі: 133 з 138 (за даними Global Competitiveness Report 2016-2017).

А яке ж виробництво без інвестицій? І звідки тоді візьмуться робочі місця і гідні зарплати? З чого платити пенсії? За рівнем розвитку економіки (ВВП на душу населення) ми відстаємо від ЄС вже в 5 разів, тоді як в 1990 році це розходження було вдвічі меншим. В цих умовах рух за інерцією – вирок економіці країни.

Щоб виправити ситуацію, потрібні не політичні декларації, а дієві інструменти. Індустріальні парки – один з них. Серед інших інструментів економічного розвитку, які послідовно відстоює в парламенті фракція РПЛ – експортно-кредитне агентство, державно-приватне партнерство, енергосервіс, агенція підтримки малого бізнесу, державний банк відбудови і розвитку.

Індустріальні парки – що це таке?

Індустріальні парки – спеціальні промислові території, як правило, з підготовленою інженерно-транспортною інфраструктурою, набором необхідних сервісів, спрощеними регуляторними процедурами та пакетом інвестиційних стимулів для виробничих та науково-дослідних підприємств.

Це перевірений часом та міжнародним досвідом механізм індустріалізації економіки, залучення інвестицій, збільшення зайнятості населення, збалансованого регіонального розвитку, підтримки місцевих виробників, сприяння малому та середньому підприємництву.

Перші індустріальні парки були створені у Західній Європі та США ще наприкінці 19-го – початку 20-го сторіччя. Першим в світі з’явився Траффордський індустріальний парк, створений у 1896 році біля Манчестера. В США перший індустріальний парк з’явився біля Чикаго у 1907 році. Через півсторіччя цим досвідом скористалися Азійські Тигри. В 1951 році в Сінгапурі з’явився перший в Азії індустріальний парк.

Сьогодні, за даними UNIDO, в світі вже працює понад 15 000 індустріальних парків. А в Україні досі триває дивна дискусія – «чи потрібні нам індустріальні парки?». Ніби США, Польща, Туреччина, Китай, Корея, Малайзія, Ізраїль та інші країні всі помилилися, створивши індустріальні парки, і тільки ми одні маємо рацію в тому, що досі не запровадили цього потужного інструменту розвитку виробництва. Але чого ж тоді життєвий рівень в нашій країні в рази, а то й на порядок гірший, ніж в тих країнах?

Дискутувати питання «Чи потрібні нам потужні індустріальні парки?» – це все одно, що мати дискусію «Чи потрібні нам інвестиції? Чи потрібна нам промисловість? Чи потрібна нам сильна економіка?».

 

Індустріальні парки – досвід сусідів

Індустріальні парки принесли економічний успіх і нашим європейським, і нашим азійським сусідам.

Чехія впровадила державну програму розвитку індустріальних парків у 1998 році. За 7 років було створено близько сотні індустріальних парків, інвестори вклали в нові виробництва 9 млрд євро, створили 70 тис. робочих місць.

В Польщі сьогодні в 14 спеціальних економічних зонах функціонує 77 індустріальних та технологічних парків. Відповідне законодавство, що регулює діяльність таких зон було розроблено ще в 1994 році – ”The Polish Act of 1994 on Special Economic Zones”. Перша спеціальна економічна зона в Польщі була створена в 1995 році (Mielec SEZ). Всі інші польські СЕЗ були засновані у другій половині 1990-х років. За 10 років реальний ВВП країни зріс на 50% (!), а експорт – збільшився майже втричі.

У 2002-2010 роках в Туреччині було створено 148 індустріальних парків або так званих організованих промислових зон (на сьогодні їх вже більше 215). ВВП та експорт країни в зазначений період зросли більше ніж у 3 рази. А у 2013 році Туреччина, яка до цього десятиріччями була боржником МВФ, повернула цій поважній організації останній транш, повністю погасивши свою заборгованість.

Індустріальні парки спрацювали як в найбільших країнах світу, таких як Китай та США, так і в зовсім невеличких, таких як Сінгапур чи навіть Македонія.

У Китаї перші спеціальні економічні зони були створені ще в 1980 році. І вже станом на 2006 рік в Китаї функціонувало 54 національні зони технологічного розвитку, по суті індустріальних парків, які вже тоді формували майже 5% ВВП країни, акумулювали близько 22% прямих іноземних інвестицій та генерували 15% товарного експорту. Сьогодні 5% ВВП Китаю, які генерують індустріальні парки, де працюють 4 млн осіб, це як 6 економік України!

Крихітна Македонія, де інвестори в індустріальні парки (технологічні промислові зони) на 10 років звільняються від податку на прибуток підприємств, ПДВ, податку на нерухомість, ввізних мит на обладнання та сировину і навіть від податку на доходи фізичних осіб, вийшла на перше місце в світі за кількістю створюваних робочих місць на мільйон мешканців завдяки прямим іноземним інвестиціям.

Сьогодні навіть у ліберальній Грузії функціонують дві вільні індустріальні зони, розташовані в Поті (морський порт) і Кутаїсі (друге за величиною місто). Якщо інвестор виробляє продукцію на експорт в цих зонах, то він звільняється від усіх податків, крім податку з доходів фізичних осіб, який сплачується з зарплати працівників.

 

Індустріальні парки – і традиції, і перспектива

Незважаючи на більш ніж 100-річну історію, індустріальні парки як інструмент економічного розвитку, корисні і сьогодні, і на перспективу. Вони стали фактором прискореного економічного розвитку Західної Європи та США 50-100 років тому, країн Азії 30-50 років тому, країн Східної Європи та інших успішних сусідів, таких як Туреччина, 10-20 років тому.

Критики закидають, що промисловість, як і індустріальні парки – минуле сторіччя бо, мовляв, ми вже входимо в пост-індустріальну еру. Але без власного виробництва жодна країна не матиме гідного майбутнього! Всі розумні люди це розуміють! Мабуть тому сьогодні в США у штаті Невада створюється найбільший в світі індустріальний парк Tahoe Reno Industrial Center площею 43 000 Га. У ньому розміститься найбільший в світі завод з виробництва літій-іонних акумуляторів Tesla Motors – Gigafactory 1, в який буде інвестовано до 5 млрд дол. США, датацентр SuperNAP Tahoe Reno з інвестиціями 3 млрд дол. США, завод японського виробника Panasonic з інвестиціями 2 млрд дол. США та сотні інших сучасних виробництв.

До речі, щоб «заманити» Gigafactory 1 у цей новий індустріальний парк губернатор Невади Брайан Сандовал запропонував Tesla Motors «податкову знижку» 1,2 млрд дол. США строком на 20 років. Це дозволить Tesla перші 10 років працювати практично без сплати податків. Тож ті, хто кажуть, що в США немає подібних податкових стимулів – або невігласи, або маніпулятори.

Американські державні діячі вже давно спеціалізуються на створенні багатства нації. Окремі ж українські політики, деякі з яких виступають проти індустріальних парків в Україні, на жаль, спеціалізуються на протилежному – на доведенні людей до зубожіння, а країни – до все глибшої зовнішньої залежності.

 

Індустріальні парки – чим привабити?

В Організації промислового розвитку ООН (UNIDO) провели дослідження, яке показало, що роль влади у розбудові індустріальних парків поступово змінювалась з пасивної – простого надання інфраструктури, на активну – надання щедрих стимулів та преференцій як на місцевому, так і на національному рівні.

Згідно дослідження UNIDO стимули індустріальних парків включають, але не обмежуються:

1)            Кредити за спеціальними пільговими ставками

2)            Звільнення від податків та мит

3)            Субсидіювання оренди

4)            Надання землі на пільгових умовах

5)            Субсидіювання тарифів на електрику та воду

6)            Преференційні тарифи на телекомунікаційні послуги

7)            Спрощені регуляторні процедури/єдине вікно

8)            Колективне використання послуг та активів

9)            Створення житлової та комунальної інфраструктури для працівників

З усього арсеналу стимулів, законопроекти 2554а-д та 2555а-д передбачають лише кілька податкових преференцій, тобто стосуються лише п.2 вищезазначеного переліку, а саме:

- звільнення на 5 років від податку на прибуток та на наступні 5 років половинна ставка (9%) і лише за умови реінвестування цих коштів у розвиток виробництва;

- звільнення від ввізного мита на обладнання та устаткування для облаштування та здійснення господарської діяльності в межах ІП;

- розстрочка на 5 років імпортного ПДВ на обладнання та устаткування для облаштування та здійснення господарської діяльності в межах ІП;

- можливість отримання фіскальних стимулів з податку на нерухоме майно, земельного податку та орендної плати за користування земельною ділянкою державної чи комунальної форми власності, на якій створено ІП, за рішенням місцевої влади.

В порівнянні з нинішніми умовами в країні – це вагомий крок вперед, але якщо порівнювати з країнами-конкурентами – ми покищо далеко від їх рівня привабливості. Вирішуйте самі:

- в Туреччині виробники в індустріальних парках через локальні та національні інвестиційні стимули звільняються від ПДВ та ввізного мита на імпортне обладнання, отримують зниження ставки корпоративного податку (до 90%), звільняються від сплати внесків на соціальне страхування (для індустріальних парків строк звільнення може складати 12 років), зняття податку на нерухомість (на 5 років), плюс отримують здешевлене виділення землі, зниження вартості електроенергії, води, природного газу та зв’язку. Сьогодні Туреччина випереджає Україну за реальним ВВП на душу населення в 2,5 рази, а в 1990 році ми були на одному рівні.

- в Польщі виробники в індустріальних парках, розташованих в СЕЗах, можуть отримати звільнення від сплати корпоративного податку або податку на доходи фізичних осіб, часткове звільнення від податку на майно. Крім того, в Польщі існує підтримка створення нових робочих місць – розмір залежить від проекту і може сягати 15 600 злотих (4 тис. дол США)  за одне робоче місце. Також існує підтримка навчальних програм, спрямованих на підвищення кваліфікації персоналу – максимальна сума компенсації 70%. Польща випереджає Україну за реальним ВВП на душу населення більш ніж в 3 рази, а в 1990 році ми випереджали поляків.

- в Чехії виробники в індустріальних парках за різними програмами можуть отримати звільнення від сплати корпоративного податку на строк до 10 років та на 5 років звільнення від податку на майно. Крім того, держава надає гранти до 300 тис. крон (12 тис. дол США) за створення нового робочого місця на території індустріального парку. В 1990 році за реальним ВВП на душу населення Чехія випереджала Україну в 2 рази. Сьогодні Чехія випереджає Україну за цим показником вже в 4 рази.

- в Білорусі виробники в індустріальних парках на 10 років звільнені від сплати корпоративного податку, податку на нерухомість та земельного податку. На наступні 10 років застосовується половинна ставка цих податків. Серед інших стимулів – звільнення від імпортного ПДВ та мита на обладнання та комплектуючі, пільгова ставка з податку на доходи фізичних осіб (працівників), пільги по соц. внескам, звільнення від обов’язкового продажу валютної виручки та компенсаційних виплат за шкідливий вплив на довкілля. Білорусія випереджає Україну за реальним ВВП на душу населення більш ніж в 2 рази, а в 1990 році ми суттєво випереджали білорусів.

- в Македонії виробники в індустріальних парках на 10 років взагалі звільняються від сплати корпоративного податку, ПДФО, ПДВ, податку на нерухомість та акцизів. Крім того, такий інвестор має право ввозити сировину та обладнання на територію ІП без сплати будь-яких мит. Македонія, згідно звіту дослідницького центру компанії IBM, сьогодні №1 в світі за кількістю створюваних робочих місць на мільйон мешканців завдяки прямим іноземним інвестиціям.

В боротьбі за інвестиції, робочі місця та виробництво необхідно використовувати усі випробувані в світі засоби. Поки ми ведемо бесплідну дискусію всередині країни, чи потрібні нам індустріальні парки, країни-конкуренти лишають нас далеко позаду.

Індустріальні парки – чи це можливо сьогодні в ЄС?

Надзвичайно показовим є досвід нашого успішного сусіда Польщі, де, до речі, діють не тільки численні індустріальні та технопарки і вільні економічні зони, а й експортно-кредитно-страхова корпорація (KUKE), агенція розвитку промисловості, Польська агенція розвитку підприємництва (PARP), державний банк розвитку Польщі (BGK).

Сьогодні в це важко повірити, але ще 25 років тому – в 1990 році – за рівнем економічного розвитку (ВВП на душу населення) Україна знаходилась на одному рівні з Туреччиною та випереджала Польщу, а зараз ми відстаємо від них майже втричі.

Внесок польських СЕЗів, де розташовані їх індустріальні парки, в історію економічного успіху країни надзвичайно вагомий. Понад 100 млрд злотих (близько 25 млрд євро) інвестицій та 300 тисяч сучасних робочих місць – це тільки прямі результати діяльності цих територій в Польщі, не враховуючи величезних опосередкованих позитивних ефектів для економіки.

Коли при вступі до ЄС від Польщі вимагали відмовитись від СЕЗів, поляки вибороли власне право зберегти їх, і згодом навіть розширивши їх територію втричі з 6,5 тис. Га до 16,2 тис. Га) та нещодавно відсвяткувавши їх 20-у річницю, в черговий раз продовжили функціонування польских СЕЗ до 2026 року, дійшовши згоди з ЄС. Це ще раз свідчить, що той, хто хоче, знаходить можливості, а той, хто не хоче – виправдання.

Індустріальні парки – чи може Україна це собі дозволити?

Прийняття законопроектів 2554а-д та 2555а-д не потребує фінансування з державного бюджету та не призведе до жодних податкових втрат у дохідній частині бюджету, а навпаки розширить податкову базу за рахунок нових інвестицій та додаткових обсягів економічної діяльності. Адже фіскальні стимули в індустріальних парках передбачаються виключно для нових виробництв. Існуючі виробництва не отримають жодних податкових преференцій, тільки нові інвестиції.

Згідно раніше прийнятого Закону індустріальний парк може скористатися інвестиційними стимулами тільки у випадку, якщо на дату його внесення до реєстру індустріальних парків на його території відсутній цілісний майновий комплекс, тобто завод або цех, здатний випускати продукцію.

До того ж не можна втратити того, чого не маєш. Чим ризикує країна, надаючи інвестиційні стимули там, де сьогодні взагалі немає виробництва, робочих місць, податків?

“Would you choose half of something or all of nothing?” («Чи оберете Ви половину від чогось чи все від нічого?»), – один з високопосадовців Мінторгівлі США під час нашої зустрічі у Вашингтоні порадив мені нагадувати опонентам індустріальних парків в Україні це питання, яке Президент Клінтон колись поставив Арафату.

Індустріальні парки – чи будуть рівними умови?

«Ви створите нерівні умови!» – кажуть консерватори. «Ви мабуть жартуєте?!?» – відповідаю я. Україні сьогодні потрібно створити рівні умови в порівнянні з країнами-конкурентами. З такими країнами, де сьогодні кредити по 2%, де вже є мережі індустріальних парків та СЕЗів з податковими канікулами та преференціями, де новим інвесторам і роботодавцям надають бюджетні компенсації за створення робочих місць до 50% їх капітальних витрат, де промисловцям з 30%-ю знижкою до ринкової вартості продають електрику та газ, де місцевий виробник залізно захищений державою від сірого імпортера, де землю під виробництво надають майже безкоштовно – тільки приходь! Я вже називав ці країни-конкуренти: Польща, Туреччина, Словаччина і навіть Казахстан та Білорусь!

«Вирівнювати» умови, підтягуватись до країн-конкурентів можна різними інструментами. Можна міняти інвестиційні умови одразу в масштабі усієї країни для всіх галузей, для окремої галузі, або створювати «точки зростання», як ті ж індустріальні парки.

Останній підхід («точки зростання») відрізняється від першого (екстериторіального) тим, що:

А) Він більш «сфокусований» на розвиток, адже в парках стимулюється тільки найкорисніша для країни виробнича та науково-дослідна діяльність, а не торгівля чи видобуток корисних копалин чи щось подібне.

Б) Він фіскально найбільш безпечний, адже не створює серйозних загроз вимивання податкової бази, що часто в умовах «недосконалого контролю» з боку держави є «побічним ефектом» перших двох підходів (екстериторіального та галузевого).

І знов – якщо цей інструмент успішно діє в країнах-конкурентах, то його відсутністю у нас ми прирікаємо власних виробників на програш на глобальній арені, а значить і своїх співгромадян на бідність. Треба прагнути бути рівними серед кращих, а не сірою масою та вічним «інвестиційним болотом»!

Якщо ж послуговуватись логікою захисників «ідеально рівних умов», то взагалі будь-яке зниження податків чи інше поліпшення інвестиційного клімату – це викривлення конкуренції та створення нерівних умов, адже ті, хто інвестував раніше, мали гірші умови, а тепер ми робимо кращі. Зрозуміло, що з такою консервативною логікою ми ніколи не залучимо масштабні інвестиції та не подолаємо безробіття.

Індустріальні парки – ліки від «офшорів»!

Ті, хто в запалі політичних баталій огульно порівнюють індустріальні парки з офшорами, або свідомо маніпулюють, або зовсім не тямлять в економіці.

Офшори – це закордонні компанії-прокладки, «пустишки», в яких ховають прибутки, щоб не платити податки. Беліз, Багами, Бермуди та інші. Там немає виробництва, немає робочих місць, немає жодної вигоди для України.

Індустріальні парки – це виробничі майданчики зі спеціальними інвестиційно-привабливими умовами всередині країни для залучення нових виробництв. Інвестиції в Україні, робочі місця в Україні, податки в Україні.

Індустріальні парки – це реальний інструмент деофшоризації економіки. В офшори та низькоподаткові юрисдикції з України в середньому на рік виводиться від 8 млрд дол. США (дані Tax Justice Network) до 11,6 млрд дол США на рік (дані Global Financial Integrity, “Illicit Financial Flows from Developing Countries 2015”). При цьому приплив прямих іноземних інвестицій в Україну в середньому становить лише 3 млрд дол. США на рік (дані UNCTAD за 2015 рік).

Більш того, законопроекти 2554а-д та 2555а-д містять чіткі норми прямої дії, які вимагають:

-                здійснення профільної виробничої та науково-дослідницької діяльності;

-                легальну зайнятість – учасник ІП повинен мати мінімум 30 співробітників;

-                середню заробітну плату не менше 3-х мінімальних, тобто понад 4 800 грн у 2017 році. І якщо для Києва такий рівень оплати праці є «звичним», то в багатьох регіонах люди мріють знайти роботу з такою зарплатою, а безробіття просто зашкалює, особливо серед молоді.

Тому ті, хто виступає проти розвитку індустріальних парків в Україні за зразком Польщі, Чехії, Туреччини, Малайзії, Китаю, Ізраїлю та ін. успішних країн,  або невігласи, або ж свідомо консервують сировинну та боргову залежність країни і бідність населення.

 

Індустріальні парки – реальна децентралізація та регіональний розвиток!

Індустріальні парки є одним з дієвих механізмів успішної децентралізації. Адже децентралізація – це не механічний перерозподіл податків між бюджетами різних рівнів чи повноважень між Києвом та регіонами. Справжня децентралізація – це створення умов, за яких територіальні громади мають розуміння, зацікавленість та інструменти розвитку і збільшення добробуту мешканців через вивільнення підприємницької ініціативи, залучення інвестицій, створення робочих місць, розвиток виробництва та наповнення бюджетів.

Щоб зробити територіальні громади спроможними та заможними, їм потрібні такі інструменти, як індустріальні парки. Саме тому не тільки голови обласних державних адміністрацій, а й міські голови з різних регіонів України вже направили листи підтримки законопроектів 2554а-д та 2555а-д до Верховної Ради та Кабінету Міністрів.

Нещодавно я зустрівся з мером ізраїльського міста Маале-Адумім Бенні Кашріелєм та його заступником Борисом Гросманом. І був просто вражений тим, як це місто, незважаючи на несприятливі умови, завдяки індустріальному парку стало справжнім «економічним дивом», а мера обирають вже 24 роки поспіль, незважаючи на зміну урядів!

Вирішуйте самі. Містечко з населенням 42 тис. осіб, розташоване на спірній території в Іудейській пустелі на Західному березі річки Йордан на межі з палестинськими поселеннями. М’яко кажучи, не ідеальні умови для залучення інвестицій та економічного розвитку, чи не так?

Але, як каже мер – «Все починається з віри!». В місті за його ініціативи колись створили індустріальний парк Мішор-Адумім. З часом він перетворився на економічне серце міста. В індустріальному парку близько 300 підприємств. Тепер безробіття лише 0,7%. Середня заробітна плата в місті $2 200 на міс. і працювати в індустріальний парк приїжджають тисячі палестинців, які у себе можуть заробити не більше $200-300 на міс. Дуже багато іммігрантів і з нашої країни. Інвесторам «зелене світло» у всьому – від податкових стимулів (звільнення від корпоративного податку на 2 роки та зниження його ставки на наступні 5 років, знижені ставки податків на нерухомість та землю), якісної інфраструктури, зняття адмінбар’єрів до особистого супроводу мером.

Завдяки візії та завзяттю мера і найбільшому в країні індустріальному парку місто фінансово самостійне і 42% бюджету (!) спрямовує на освіту. Мер каже, що найменше б йому хотілось фінансово залежати від уряду. Наступна його ставка – туризм. Але він підкреслює, що це буде лише допоміжна галузь, бо фундаментом може бути тільки промисловість!

І коли опоненти вчергове закидають «Покажіть в якій країні, де йде війна чи тероризм, відбувається розвиток промисловості чи економічне зростання?», я закликаю вивчити історію містечка Маале-Адумім та згадати, що Ізраїль з 19 травня 1948 р. живе у «надзвичайному стані», дія якого продовжується Кнесетом кожні півроку. «Все починається з віри!» – каже мер Маале-Адумім. І успіх цього ізраїльського містечка – живе свідчення тому! 

Індустріальні парки – чи не буде зловживань?

Не буває помилок тільки у того, хто нічого не робить. Коли опоненти закидають, що, мовляв, індустріальні парки можуть відродити зловживання, які мали місце в українських СЕЗах у 2000-х роках, то я знов і знов наголошую наступне.

По-перше, інвестиційні стимули для індустріальних парків в законопроектах 2554а-д та 2555а-д не містять звільнення від імпортного ПДВ ані на обладнання, ані на сировину (хоча в Туреччині, Білорусії, Македонії та багатьох інших країнах такі норми передбачені), а в частині ПДВ містять лише механізм розстрочки його сплати при імпорті виробничого обладнання (і то за умови його цільового використання в індустріальному парку). Тобто немає механізму зловживання «транзитом» через територію індустріальних парків.

По-друге, для мене як для економіста абсолютно очевидно, що ліквідація інвестиційних стимулів для українських СЕЗ у 2005 році була грубою управлінською помилкою. Замість того, щоб ліквідувати СЕЗ та ТПР на Донбасі, де відбувались величезні зловживання підприємствами з м’ясопереробки, тодішня влада ліквідувала дієвий механізм залучення інвестицій та розвитку виробництва по всій країні.

Згідно даних VoxUkraine, всі українські СЕЗи та ТПРи отримали 10,5 млрд грн податкових пільг, з яких 9 млрд грн надійшло у вигляді податкових пільг
до ВЕЗ «Донецьк» та ТПР Донецької області. Якщо не брати до розрахунку Донбас, то середній податковий коефіцієнт по усіх інших українських СЕЗ склав 5,4. Тобто підприємства у СЕЗах різних регіонів України (окрім Донбасу) сплатили податків в 5,4 рази більше ніж отримали податкових пільг. Для прикладу, СЕЗ «Закарпаття», отримавши від держави лише 0,5 млрд грн преференцій, принесла до бюджету вдвічі більше – понад 1,1 млрд грн податків та зборів.

СЕЗ в Україні (окрім Донбасу) не просто успішно працювали, а приносили значну користь економіці. Завдяки спеціальному податковому режиму для СЕЗ в Україну прийшли такі виробники, як Jabil, Flextronics, Yadzaki, Skoda, Volkswagen, Philips, Leoni, Sumitomo та інші. Багато з них після ліквідації податкових стимулів для СЕЗ залишились в країні, але втрата ними довіри до української влади обернулась для України неотриманням багатьох мільярдів інвестицій, передусім європейських та японських, стримуванням економічного розвитку та консервацією бідності. Для прикладу, через відсутність урядової підтримки не вдалося реалізувати інвестиційний проект японського концерну «Mitsubishi» з організації повного циклу виробництва електронної апаратури в Україні.

Ті, хто прийняв тоді таке невигідне Україні рішення про фактичний демонтаж системи СЕЗ в країні, сьогодні не тільки не визнають своєї вини, а й виступають проти індустріальних парків. Але статистика інвестицій, експорту, податків та робочих місць говорить краще за «політичних динозаврів», не здатних визнавати свої помилки.

 

Індустріальні парки – хто виграє?

Коли опоненти стверджують, що індустріальні парки «в інтересах олігархів», я розумію що вони або не читали законопроекти, або свідомо вводять суспільство в оману.

По-перше, передбачена повна прозорість – перелік усіх компаній-учасників індустріальних парків, що використовують інвестиційні стимули згідно закону буде відкритим у загальному доступі на сайті МЕРТ. Це забезпечить можливість контролю з боку громадськості та повну прозорість застосування стимулюючих особливостей оподаткування. Більш того, самі учасники індустріальних парків щоквартально звітуватимуть перед ДФС за значно жорсткішими вимогами, ніж інші платники податків та з розкриттям додаткової інформації про власну діяльність.

По-друге, індустріальні парки – інструмент економічної політики горизонтального впливу, оскільки інвестиційні стимули передбачені не для якоїсь окремої галузі, а для усієї переробної промисловості (за виключенням виробництва алкоголю та цигарок), науково-дослідної діяльності та діяльності в сфері ІТ. Тобто немає жодної вибірковості по галузях виробництва – мова йде про харчову промисловість, фармацевтику, легку промисловість, металургію, машинобудування, вагонобудування, суднобудування, приладобудування, автопром, авіапром, оборонну промисловість, але акцент саме на виробництво – видобувна промисловість не отримає жодних інвестиційних стимулів. Гарантією цього є прийнятий Верховною Радою України Закон №818-VIII від 24.11.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення регуляторних бар’єрів для розвитку мережі індустріальних парків в Україні», що виключив видобувну промисловість з переліку видів діяльності, якими дозволено займатись на території українських ІП.

По-третє, немає жодної регіональної вибірковості – індустріальні парки можуть створюватись у будь-якому місті чи селі, де є промислова ділянка, воля місцевої влади чи ініціатива приватних інвесторів, здатних розробити проект, скласти бізнес-план, залучити керуючу компанію та організувати роботу із залучення інвестицій. Для цього не потрібне рішення Верховної Ради чи ініціатива уряду. Це якраз той випадок, коли розвиток йде знизу догори.

По-четверте, індустріальні парки – ліберальний ринковий інструмент, адже ініціатором створення індустріального парку може бути і територіальна громада, і держава, і приватний інвестор. Зазвичай на ранніх етапах розвитку державі та муніципалітетам доводиться брати на себе більше ініціативи, але світовий досвід показує, що з часом приватний сектор включається більш активно.

По-п’яте, індустріальні парки потрібні саме малому та середньому бізнесу. Адже великий «олігархічний» бізнес часто взагалі майже не платить податків, виводячи кошти в офшори чи низькоподаткові юрисдикції, та користується захистом на найвищих владних щаблях. А от малий бізнес якраз потребує покращення умов ведення бізнесу, захисту від свавілля та корупції, усунення всіляких перешкод, чітких гарантій та інвестиційних стимулів, таких собі осередків стабільності та інвестиційної привабливості. Це якраз те, задля чого створюють індустріальні парки.

Саме тому вони – визнаний в світі інструмент економічного прогресу, регіонального розвитку та підтримки малого й середнього бізнесу. 

Індустріальні парки – давайте зробимо такою всю країну!

Коли кажуть «Давайте всю країну перетворимо на індустріальний парк» – я «ЗА»!

Саме тому я є співавтором законопроекту №3357 про радикальну податкову лібералізацію та підтримую звільнення реінвестованого прибутку від оподаткування по всій країні. Хоча, на мій погляд, цю норму доцільно розповсюджувати виключно на промисловість та хай-тек, але жодним чином не на добувну промисловість чи торгівлю. Індустріальні парки якраз дозволяють досягти такого чіткого «фокусування».

 Саме тому я був співавтором змін до Конституції, які передбачали повноцінну судову реформу – з заміною усього суддівського корпусу та відбором суддів на відкритих конкурсах серед правозахисників, які користуються довірою суспільства. Але на цю повномасштабну реформу, на жаль, досі не вистачило політичної волі керівництва держави.

Саме тому я разом з Олегом Ляшком та однодумцями подав законопроект №5276 про встановлення нульової ставки ввізного мита на виробниче обладнання для всієї території України. Хоча розумію, що провести цю радикальну новацію буде не легше, ніж справжню судову реформу.

Але як і всі люди, які прагнуть реальних змін, а не порожніх красивих декларацій, я бачу, що змінити всю країну одночасно неможливо. Це реальність. Система міняється поступово, через модернізацію та заміну окремих її елементів, в умовах шаленого опору змінам. Тому єдиний реалістичний шлях – рухатись покроково, поелементно, постійно звіряючи курс, роблячи висновки з помилок та вносячи корективи. Але рухатись вперед!

Ті, хто нав’язують Україні логіку «все й одразу або нічого», або теоретики та ідеалісти, які не здатні реально оцінити ситуацію та обрати дієві інструменти її зміни, або прагнуть консервації «інвестиційного болота», економічної слабкості та зовнішньої фінансової залежності країни. Це не український сценарій!

 

Індустріальні парки – в чому недоліки української моделі?

Головний недолік законодавчого пакету 2554а-д та 2555а-д у тому, що його недостатньо, щоб перетворити Україну на інвестиційну «мекку». Це «маленька революція» в порівнянні з існуючим «інвестиційним болотом», але це – все ще дуже мало в порівнянні з тим, що пропонують інші країни. Тому до другого читання законотворцям потрібно провести дискусію з промисловцями, роботодавцями, інвесторами, міськими та сільськими головами, експертами, щоб віднайти, як суттєво підсилити податкові стимули індустріальних парків, підтримані парламентом в першому читанні.

Ми маємо реально дивитись на речі. Якщо в інших країнах немає військової агресії, такої масштабної контрабанди на митниці, таких великих проблем з судовою системою, проте є індустріальні парки зі значно більшими податковими стимули, є спеціальні знижки до тарифів на електроенергію та газ, є пряме бюджетне дотування створення нових робочих місць, є дієвий захист внутрішнього ринку, як ми тоді збираємось конкурувати з ними за інвестиції, робочі місця та добробут громадян? Ми взагалі збираємось з ними конкурувати та вигравати цю конкуренцію?!?

Зважаючи на зазначене, ми з Олегом Ляшком вносимо до парламенту законопроект про запровадження на території індустріальних парків юрисдикції міжнародних судів. Щоб за вимогою учасника чи керуючої компанії індустріального парку судовий спір підлягав обов’язковому розгляду у закордонному суді за міжнародним правом, і щоб це рішення було обов’язковим в Україні.

Це не тільки суттєво підсилить роль індустріальних парків як «магніту» для прямих іноземних та внутрішніх інвестицій, а й дозволить в пілотному режимі відпрацювати механізми захисту законних прав та інтересів підприємців і сформувати контури майбутньої радикальної судової реформи. Я впевнений, що без повного перезавантаження суддівської системи України на певному етапі ми просто не обійдемось, якщо хочемо реально відновити законність та правосуддя.

 

Індустріальні парки – чиє слово буде вирішальним?

Коли вирує бурхлива політична дискусія, коли «політичні динозаври», багато з яких були при владі і довели країну до зубожіння, «посадили її на голку» дорогих енергоносіїв та кредитів МВФ, завзято виступають проти індустріальних парків, ми маємо зрозуміти, чому вони проти. Чому вони проти, незважаючи на підтримку інструменту індустріальних парків в Україні (ЗПУ №№2554а-д та 2555а-д) провідними об’єднаннями промисловців, підприємців, роботодавців, міськими головами, очільниками обласних державних адміністрацій та фаховими експертами, незважаючи на світовий досвід та здоровий глузд?

Можливо вони занадто консервативні і просто хочуть заробити собі політичні бали на критиці нового? А може «політичним динозаврам» та неоліберальним догматикам просто вигідно тримати країну та людей в бідності, а самим бути вічним «важливим посередником» між країнами-метрополіями, що надають паліативну «допомогу», та бідною сировинною Україною?

Може саме тому вони показово виступають проти таких ініціатив, як державно-приватне партнерство, енергосервіс, індустріальні парки, експортно-кредитне агентство? Бо такі механізми відкривають Україні нові горизонти, роблять людей заможнішими й вільнішими та зменшують роль «політичних еліт». Ті, хто читав Райнерта та Аджемоглу й Робінсона, особливо добре розуміють, про що я кажу.

Але український парламент вже чітко показав, що ми змінимо ситуацію. Крок за кроком ми побудуємо успішну країну с сильною економікою, яку поважатимуть в світі! І на разі я принагідно дякую фракції РПЛ й усім співавторам та однодумцям у парламенті – рушіям нової економічної політики (Олегу Ляшку, а також Віктору Вовку, Ніні Южаніній, Олегу Кришину, Тетяні Остріковій, Михайлу Хмілю, Максиму Курячому, Бориславу Розенблату, Олександру Кіршу, Юрію Солов’ю, Леоніду Козаченку, Максиму Єфімову, Олександру Домбровському, Роберту Горвату, Сергію Кіралю, Геннадію Кривошеї, Петру Ванату, Миколі Фролову, Андрію Антонищаку, Олександру Долженкову, Дмитру Святашу, Руслану Сольвару, Олександру Дубініну, Ярославу Маркевичу, Альоні Бабак, Олександру Данченку, Ярославу Москаленку, Олесю Довгому, Віктору Кривенку, Ганні Гопко, Анатолію Гіршфельду, Миколі Лаврику та багатьом іншим, усім, хто натиснув зелену кнопку за експортно-кредитне агентство та індустріальні парки). Я дякую також Прем’єр-міністру України, який діяв політично незаангажовано, виходячи з національних економічних інтересів, і чітко артикулював свою позицію щодо підтримки цих інструментів економічного розвитку, незважаючи на те, що вони були ініційовані опозиційною політичною силою – РПЛ. Буде зміна економічної політики та економічний розвиток – всі будемо переможцями, буде подальший занепад та сировинно-борговий дрейф – програємо всі без виключення!

Тож, шановні однодумці в парламенті, Ви – економічні патріоти, адже робите вагомий внесок у формування економічної спроможності та фінансової незалежності України, в підвищення рівня добробуту людей! Хіба не для цього нас люди обирали?

https://www.facebook.com/Halasiuk/?fref=ts