Марш нації — проти капітуляції

14 жовтня Київ зустрічатиме низкою націоналістичних заходів.

Для Києва вже стало традиційним відзначення свята Покрови націоналістичними маршами. Перші такі акції проводилися ще в середині дев'яностих. У другій половині двохтисячних вони часто супроводжувалися сутичками між націоналістами з одного боку та проросійськими силами і міліцією з іншого. Зараз же святкування Покрови комусь може здатися буденним.

Але цього року 14 жовтня буде особливим. Київський марш, що пройде цього дня, буде чимось більшим, аніж просто вшануванням героїв. Цьогоріч 14 жовтня — це знову день боротьби.

Провідні націоналістичні сили вирішили використати традиційний марш, аби висловити свою позицію щодо неприпустимості капітулянтських кроків з боку нинішньої влади. А загроза таких кроків існує.

Сьогодні на Україну здійснюється значний тиск з метою змусити її піти на поступки російським бойовикам на Донбасі. Захід зацікавлений у заморожуванні конфлікту коштом українських інтересів. Французький президент Франсуа Олланд уже заявив, що вважає “пріоритетнішим” проведення місцевих виборів на окупованих територіях, а не повернення Києву контролю за українсько-російським кордоном. Тобто, на думку Олланда, спершу Україна має визнати легальність “демократично обраних” сепаратистів і аж потім можна ставити питання про повернення їй контролю над кордоном.


Організаторами акції є “Азов” та “Правий сектор”. До акції долучилися і менші націоналістичні формації, зокрема “С14”. Марш розпочнеться о 18:00 біля монументу “Батьківщина-Мати”.

Прихильники сумновідомих Мінських домовленостей часто люблять зображати представників “партії війни” як “диванних воїнів”. Але, як бачимо, найпалкішими противниками Мінською капітуляції є націоналісти. І “Правий сектор” (Добровольчий Український Корпус), і “Азов” пройшли горнило фронту і зараз мають право говорити про неприпустимість здачі національних інтересів під вивіскою “мирного врегулювання конфлікту”.

Лідер “Азову” Андрій Білецький уже встиг оприлюднити звернення, у якому наголосив на важливості акції. Він зазначив: “В цю п'ятницю ми планували провести традиційну ходу. Але після заяви президента Франції, цей марш набуває особливого значення. Ми не будемо штурмувати адміністративні будівлі, не будемо захоплювати парламент. Проте ми покажемо скільки людей готові на рішучі дії, як тільки спробують зареєструвати законопроект про вибори на окупованих територіях. Ми виходимо, щоб показати скільки нас. Ми виходимо, щоб показати що Майдан не закінчився. Ми виходимо, щоб показати що Україна - це не територія з населенням, яким можна розпоряджатися. Ми - нація. Нам вирішувати в якій країні ми будемо жити і ростити дітей”.

Завдання “Маршу Нації” Білецький озвучив таким чином: “У світлі заяви президента Франції щодо необхідності провести вибори на окупованих територіях без виведення військ країни-агресора, доведеться зробити заяву і від українського народу. Нашу відповідь мають почути не тільки на Банковій і Грушевського. Її мають почути і в Парижі, і у Вашингтоні, і тим більше її мають почути у Москві”.

Комусь може здатися, що це всього лиш звичний для політиків пафос. Та насправді ці слова — здоровий реалізм.

Більш за все, на Банковій уже давно пішли б на радикальні поступки Москві, якби не відчували тиску з боку українського суспільства. Наприклад після минулорічного протистояння під Верховною Радою (31 серпня 2015 року) вигідні Кремлю поправки до Конституції так і не були прийняті. Адже те протистояння і подальше суспільне невдоволення показали небезпеку таких антидержавних кроків.

І Порошенко, і його оточення розуміють, що нинішнє українське суспільство близьке до стану порохової діжки. Нерозумно підносити до цієї діжки вогонь у вигляді відвертих поступок Кремлю (навіть якщо вони диктуються з боку Німеччини та Франції).

Західні лідери, які вимагають від України поступок, — також не відірвані від реальності дурні. Вони й надалі будуть тиснути на Порошенка. Але, якщо вони бачитимуть подальше несприйняття активною частиною українського суспільства Мінських угод, вони не будуть вимагати неможливого.

Тому “Марш Нації”, що пройде 14 жовтня, має об'єднати якнайбільше людей. Потрібно показати, що послідовне виконання Мінських домовленостей небезпечне для влади можливістю націоналістичного вибуху.