Шашечки чи їхати? Чому «все не так» у справах екс-регіоналів

Генеральному прокурору потрібно менше писати про повернення Василя Паскала – організатора стеження за активістами Майдан, а Авакову - про додаткові повноваження для поліцейських.

Переслідування екс-регіоналів і розправи над «младореформаторами» в Україні нагадують анекдот про таксиста. Пам’ятаєте, той де «вам шашечки чи їхати?».

Інтернет-спільнота з радістю обговорює квартиру Лещенка та Заліщук. Однак її не цікавить ситуація навколо Одеського припортового заводу. Печерський райсуд бадьоро радіє продовженню терміну Олександра Єфремова, доки на свободі спокійно гуляють «архітектори України Януковича». Коли набережну Панами спокійно міряє кроками один з найталановитіших комбінаторів нашого часу – Владислав Каськів. А Едуард Ставицький (той, що Розенберг) милується видом на Червоне море.

У мене немає особливих сентиментів до Лещенка чи Єфремова. Однак дуже неприємно бачити, коли правоохоронні органи працюють як PR-служба своїх очільників – і це просто біда.  Основний мотив, який звучить в обвинуваченнях – політичний, а  інструментарій Генеральної прокуратури, і так вважає багато хто, використовується не лише по прямому призначенню, але й дуже часто для політичної розправи та зачистки електорального поля.

Олександр Єфремов, на відміну від Каськіва чи Ставицького, з України особливо не зникав, більш того «тертий калач» зробив офіційну заяву, де засудив Януковича та намагався виправдати звичайних членів Партії регіонів, які, на його думку, не мали нести відповідальності за чужі помилки. До слова, багато хто з них був «помилуваний» Порошенком і ввійшов у технічні проекти Банкової, той же «Наш край».

Такій ситуації я можу знайти лише декілька суб’єктивних обставин.

По-перше, нинішня влада зацікавлена у затриманні лише тих, хто грається в політику та не має постійних бізнесів. Іншими словами, не чіпають тих, хто вчасно ділиться. По факту, імунітет мають ті, хто можуть давати Порошенку голоси в умовах «гібридної коаліції».

По-друге, міжнародні інструменти українського правосуддя просять бажати кращого. Значною мірою затримання Олександра Єфремова відбулося через те, що він досить довго був в Україні. На відміну від того ж Дмитра Табачника, який швидко відчув «запах смаленого». Навіть звичайний суддя Чаус – і той знаходиться за межами досяжності українських правоохоронців.

Іронія долі полягає в тому, що суд публічних людей – завжди гра на політичній шахівниці. Образ «гнаного Єфремова» може дати рейтинг табору екс-регіоналам, стати їх політичною іконою, вирішивши проблему відсутності яскравого лідера. Тобто, зрештою його доведеться випустити, однак уже як тріумфатора.

Генеральному прокурору потрібно менше писати про повернення Василя Паскала – організатора стеження за активістами Майдану. Арсену Авакову потрібно менше писати про додаткові повноваження для співробітників поліції. ГПУ та МВС  потрібно переключитися з політиків на тих, хто стоїть за фінансуванням тероризму і досі «стриже купони» на свої депозити.

Можливо, потрібно зайнятися не такими гучними справами, однак завершити їх швидше і результативніше.

Хочеться їхати – шашечок за ці два роки ми надивилися.