Чи здадуть Маріуполь?

Ситуація з виводом із Маріуполя полку “Азов” сколихнула інформаційний простір України. Про неї писали ЗМІ, блогери, звичайні користувачі соцмереж.

Думки з приводу цієї ситуації розділилися. Хтось вважає, що йдеться про ймовірність підготовки до здачі Маріуполя. Хтось акцентує увагу на тому, що вивід “Азов” спрямований на ослаблення цього формування і є черговим епізодом боротьби влади проти добровольчого руху. Хтось же взагалі не бачить у ситуації, що склалася, ніякої проблеми.

Найбільш очевидним є другий варіант. Добровольці — це кістка в горлі для режиму Порошенка. Незалежно від того, легалізовані вони чи ні. До того ж, полк “Азов” — це складова Азовського руху, а симпатіями до націоналістів Порошенко не вирізняється.

Попри те, що цей варіант найімовірніший, важко не звернути уваги на сумлінних “викривачів зради”, котрі днями не гірше за ольгінських “тролів” почали “викривати” варіант здачі Маріуполя. Викриття “зрадофілів” — одна з улюблених справ “Мінстеця”. Якщо термін “зрадофіли” і має право на життя, то “зрадофоби” — тим більше.

Головним аргументом “зрадофобів” було те, що про можливість здачі Маріуполя говорили вже неодноразово. Це дійсно факт. Але давайте поглянемо на ситуацію тверезо. Чи можливою, теоретично, є здача Маріуполя? Враховуючи досвід дій Порошенка — цілком. Знаючи, що Порошенко веде політику потурання агресору, відкидати можливість нових серйозних поступок не можна в жодному разі.

Але не можна забувати про наступне: на Банкові сидять далеко не дурні. Порошенко — не Янукович. Влада постійно “прощупує” громадську думку і намагається оцінити, яким може бути спротив непопулярним і шкідливим для України рішенням.

Наприклад, після протистояння під Верховною Радою, що відбулися якраз рік тому, продиктовані з Москви поправки до Конституції так і не були прийняті. Чому? Тому що те протистояння й інформаційна хвиля невдоволення показали небезпеку таких антидержавних кроків.

Те ж саме стосується і теми “здачі Маріуполя”. Хто знає, якою була б ситуація, якби при отриманні попередніх “тривожних дзвіночків” громадськість не мобілізувалась би (принаймні у інформаційному полі).

При зачистці території краще кинути гранату у порожню будівлю, аніж, пропустивши цю будівлю, потім отримати кулю в спину. Отож, краще дати черговий привід для насмішок “зрадофобам”, ніж втратити пильність, а з нею — ще одне українське місто.