Чи потрібна українська ідеологія? Про дискурси та критерії зради

Останнім часом в нашій державі щось не те з євроінтеграцією. Хочеться запитати: ми рухаємось саме в Європу? Бо в колі ворогів і зрадників України вже опинилися мало не всі авторитети людства

Останнім часом в нашій державі щось не те з євроінтеграцією. Хочеться запитати: ми рухаємось саме в Європу? Бо в колі ворогів і зрадників України сьогодні опинилися мало не всі авторитети людства: Папа Римський — зрадник (зустрічався з Кирилом і Путіним), Пан Гі Мун — зрадник (сказав про визначну роль Росії в урегулюванні ситуації на Донбасі), патріарх Варфоломій — зрадник (не дає автокефалію українським православним). Тепер ось і ПАРЄ з її «цінностями» теж поповнила вороже кодло. Згадується старий анекдот, коли охорона телефонує шефу, який вперше виїхав у місто за кермом авто, з застереженням: «Шеф, будьте обережні, містом якийсь ідіот їздить по «встрєчкє». А той у відповідь: «Якби ж один, їх тут тисячі!».

Як так сталося, що Україна, замість того, щоб йди в Європу, опинилась на тій самій «встрєчкє», перетворившись на непередбачуваного та настирного сусіда, з яким хтозна що робити? Чому ми зі своїми керівниками провалюємо іспит за іспитом — Венеціанську комісію, референдум у Голландії, безвізовий режим і т. д.?

Відповідь на ці запитання є досить простою — нам треба почати думати, як європейці: зрозуміти складність ситуації у світі та Європі, припинити бавитися з власною свободою і зрозуміти, що вона означає не лише «роби, що заманеться», але й передбачає значну міру відповідальності, увійти в європейський інформаційний простір, нарешті увімкнув заборонений телеканал «Єврон'юс».

Ось, наприклад, питання: що саме зраджується? Можна зрадити якихось людей чи певні ідеї/принципи. Щодо живих людей, то я не уявляю, кого в Україні ще вважають уособленням патріота. Хто може сьогодні вийти на майдан/ТВ-студію/шпальти газет, звернутися до народу та не стати зрадником. Влада, релігійні діячі, лідери громадської думки, вчені, знаменитості — всі і, здається, кожний кимось хоча б один раз був звинувачений у зраді. Що ж до загиблих та померлих — то їх не запитаєш, чи вірно їхні слова та вчинки інтерпретує той чи інший ім'ярек.

Тепер про принципи та ідеї. Загальні лозунги на кшталт «Україна понад усе!» хто тільки у нас не проголошував. Ще більше людей, які завзято кричали (зокрема, один на одного) «це рука Москви!» і «зрада!», але при цьому захищали, в кращому випадку, власні інтересі і при нагоді ховалися у Росії від мобілізації чи перевірок податкової. А з більш конкретними ідеями чи принципами у нас біда! Тому треба вказати критерії, за якими думку чи вчинок треба вважати про- або антиукраїнською.

Сьогодні ж маємо, здається, лише «зовнішні» критерії і стандарти. Дуже промовистою ілюстрацією цієї тези є два великих інтерв'ю, що майже одночасно з'явилися в Інтернеті — Віктора Мєдвєдчука та Арсенія Яценюка. В них досвідчені політики виклали своє бачення того, що відбувається в Україні, а також того, що треба робити. Зрозуміло, що їхні інтерпретації суттєво відрізняються: Мєдвєдчук у своїх відповідях неодноразово згадує про свої зв'язки з відомим кумом, а Яценюк гарно пам'ятає, звідки він своє інтерв'ю дає (з США). І ось тут ми підходимо до найважливішої української проблеми: проблеми протистояння ідеологічних дискурсів, в межах яких формуються та стверджуються цінності та цілі суспільного розвитку. Хоча ця сфера й може здаватися суто теоретичною, там, де ідеологічні дискурси використовуються для розуміння й вирішення найбільш гострих питань сучасності, вони набувають гранично практичного характеру.

Кожна інтерпретація передбачає певне розуміння чогось, яке, так би мовити, «відбувається» в розумі індивіда. Що ж до власне, назвемо їх так, «західного» та «російського» ідеологічних дискурсів, про які йшлося вище, то вони не лише про щось розповідають, але й пояснюють, консолідують своїх адептів та мобілізують їх на певні дії.

Саме тому зацікавлені спільноти (точніше, їхні представники — політичні еліти) досить щедро фінансують медіапідтримку та просування вказаних дискурсів. Але дуже важливо зрозуміти, що йдеться про підтримку та просування суб'єкту дискурсу — того, хто є його, так би мовити, «господарем». Росіяни, європейці, американці, навіть використовуючи українські майданчики (ЗМІ, Інтернет-ресурси, структуру інформаційного контенту, культурні продукти на кшталт фільмів, книжок, акцій та ін.), захищають власні інтереси! І західний, і російський дискурси просуваються саме тими, хто кровно зацікавлений в їхньому існуванні. Як працює російська пропаганда ми знаємо — українські ЗМІ в численних спецпроектах, сюжетах, сатиричних пародіях розвінчали її методи. Проте і не відмінили її існування та дієвості.

Щодо західної пропаганди — то вона просувається не менш ефективно, а в Україні ще й практично (в офіційному медіапросторі) безальтернативно. Коли авторитетні комунікативні майданчики на кшталт «Українського кризового медіа-центру», як виявляється (див., наприклад, публікацію на СТРАНА.UA), взагалі не має українського фінансування, а впливові ЗМІ фінансуються за західні гроші — ці гроші працюють на тих, хто їх надав. Чи є в цьому користь для України, треба ще розбиратися, але політики при владі вимушені адаптуватися до створених в межах західного дискурсу реалій, а ще й по ходу вирішувати питання власні.

Крики про зраду є, таким чином, лише публічним вираженням солідарності крикуна (або удаваної солідарності) з дискурсом-гегемоном. Ситуація чимось нагадує нескінчені аплодисменти після виступів Йосипа Сталіна, коли кожний учасник з'їзду боявся першими перестати плескати. Але пропагандистський дискурс завжди є штучно загостреним, а в наших умовах загострюється завдяки згаданої вище дурній завзятості пересічних політдіячів. Тому Папа і стає зрадником...

Інтерв'ю Мєдвєдчука і Яценюка демонструють, що Україна і надалі буде залишатися під вагомим впливом різних ідеологічних дискурсів. Ми можемо або і надалі загострювати протистояння в суспільстві, солідаризуючись з одним з них, або нарешті наважитися на формування свого, українського ідеологічного дискурсу зі зрозумілими критеріями того, що корисно саме нашій державі.

https://uisgda.com/