Примус до модернізації

Як мости будують, зводячи їх з двох берегів, так і Райнерт та Аджемоглу з Робінсоном підійшли з різних сторін до роз’вязання однієї з найбільших загадок людства - причини багатства і бідності націй.

Райнерт з’ясував, що коріння багатства і бідності криються в структурі виробництва, в спеціалізації економіки країни. Держава, що спеціалізується на дешевій сировині, як правило, спеціалізується й на бідності, а та, що сфокусувалася на високотехнологічній промисловій продукції – відповідно, на багатстві.

Аджемоглу і Робінсон наголошують, що ключ у домінуванні в економіці, політиці, суспільстві певного типу інститутів, «правил гри». Екстрактивні інститути, які концентрують політичну та економічну владу в країні в руках обмеженого кола осіб, зазвичай, ведуть до бідності, стримують країну від збагачення. Інклюзивні ж, що залучають широкі верстви населення до «економічної гри» та політичного впливу, навпроти – створюють умови для розвитку і збагачення країни.

 Без переходу від екстрактивних до інклюзивних інститутів з однієї сторони та від сировинної до виробнично-наукової спеціалізації з іншої - Україні ні сьогодні, ні завтра нічого не світить! Це треба усвідомити і направити всі зусилля суспільства і влади на системну трансформацію – від сировинного монополізму до конкурентних інновацій.

 Безумовно, правий і Райнерт, і Аджемоглу з Робінсоном у своїх дуже схожих за назвою книгах – критично важливі і інститути, і структура економіки країни. Але хто у владній більшості сьогодні мислить такими категоріями? Хто ставить на меті, використовуючи ці знання, здійснити фазовий перехід з бідності до процвітання суспільства? Таких абсолютна меншість. І підсилити їх, примушуючи владу до радикальних змін і модернізації замість консервації, може тільки суспільство.