Україна: від проїдання до модернізації

З точки зору використання наявних ресурсів, умовно можна виділити три «економічних режими» життя країни: проїдання, стабілізація, модернізація. Україна потребує третього режиму, але має перший

Коли валове нагромадження основного капіталу (по суті, кошти для розвитку, інвестиції в майбутнє – приріст нефінансових активів, які протягом тривалого часу використовуються в процесі виробництва) становлять менше 15% ВВП – країна перебуває в режимі проїдання і «котиться вниз». Такий режим характерний для бідних країн, які «дрейфують» з десятиріччя в десятиріччя до ще більшої бідності. Якщо такий низький показник валового нагромадження основного капіталу зберігається в країні роками чи навіть десятиріччями – це вже не загроза, це гарантія її бідності на роки наперед. Серед країн, які досить довго живуть в «першому режимі»: Нігерія, Сальвадор, Зімбабве, Барбадос, Мадагаскар, Гватемала та ін., а останніми роками до цього клубу приєдналась і Греція.

Валове нагромадження основного капіталу орієнтовно 15-25% ВВП – режим стабілізації, характерний для підтримання помірної економічної динаміки. Цей режим не несе ризику деградації економіки, але скоріше зберігає рух за інерцією, ніж сприяє пришвидшеній економічній модернізації. Серед прикладів країн, що нещодавно знаходились чи наразі перебувають у цьому режимі: Німеччина, Великобританія, Польща, Італія, Франція, Росія, Мексика, Південна Африка та ін. Деякі з цих країн мають “за плечима” досвід прискореного розвитку в режимі модернізації і зараз вони, по суті, просто “зберігають” здобуте раніше. Для деяких країн режим стабілізації, очевидно, є “стелею” їх розвитку, яку вони не спромоглися перестрибнути. До речі, Європейський Союз зараз знаходиться на рівні трохи нижче 20%, а середній світовий показник сягає 22%.

І, нарешті, валове нагромадження основного капіталу понад 25% – режим модернізації, економічного форсажу, який закладає підвалини структурного оновлення та випереджального зростання економіки. Мабуть, жодна країна світу якісно не збільшила добробут своїх громадян, без переведення власної економіки в цей режим. Серед країн, які успішно скористались чи продовжують користуватись режимом модернізації, як вже хрестоматійні “азійські тигри” - Китай, Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, В’єтнам, Японія, так і наші близькі і європейські сусіди: Норвегія, Фінляндія, Словаччина, Австралія, Білорусь, Казахстан та ін. Хоча, безумовно, розмір валового нагромадження основного капіталу не був єдиним рушієм швидкого економічного зростання цих країн у відповідні періоди часу, але те, що він відігравав в ньому надзвичайно важливу роль – поза всякими сумнівами.

Важливо підкреслити, що режим функціонування економіки не є для країни чимось сталим і заданим наперед як даність, чимось, що неможливо цілеспрямовано змінити. Через власну економічну політику країни самі обирають для себе режим розвитку, а, отже, і економічну траєкторію та майбутній рівень життя суспільства. Просто в короткій перспективі, в рамках кон’юнктурних політичних циклів, вплив такого вибору є не настільки очевидним. І саме тому надзвичайно важливим є міжнародний досвід та історичний контекст, вивчення вдалої політики та помилок інших країн.

Повна інтерактивна мапа із зазначенням рівнів валового нагромадження основного капіталу різних країн представлена на сайті Світового Банку - http://korrespondent.net/url.hnd?url=http://databank.worldbank.org/data/reports.aspx%3fReport_Name%3dGFCF%26amp%3bId%3d5adab558

Які ж показники характерні для України? У нашій сучасній історії було лише 4 роки, коли економіка за показником валового нагромадження основного капіталу знаходилась в режимі модернізації (1992 рік та 2006-2008 рр.). Переважний час (сумарно 19 років: 1991 рік, 1993-2005 р.р., 2009-2013 р.р.) ми перебували в режимі стабілізації. Відносно позитивним періодом були 2006-2008 роки, протягом яких Україна нарощувала інвестиційну складову, щороку збільшуючи валове нагромадження основного капіталу. Позитивний тренд був зламаний у 2009 році і, на жаль, нам після цього не вдалося вийти з режиму стабілізації у режим модернізації.

З 2013 року Україна має чітку низхідну тенденцію валового нагромадження основного капіталу, що призвело до переходу з режиму стабілізації у режим проїдання в 2014 році.

За результатами трьох кварталів 2015 року валове нагромадження основного капіталу скоротилось до близько 12%. І Уряд своєю неефективною економічною політикою з її антисоціальними та антипідприємницькими новаціями, по суті, консервує існуюче невигідне для країни становище. Це вірний шлях до бідності суспільства та зниження конкурентоздатності національної економіки.

 І як економіст, і як політик я категорично заперечую таку неоліберальну «економічну політику» низхідного дрейфу. Альтернативою їй є таргетування економічного зростання на рівні принаймні 8-10% на рік і відповідне цілеспрямоване «розігрівання» економіки з використанням усього арсеналу державного втручання – через податки, мита, валютний курс, тарифи, вартість кредитів, державні закупівлі, регуляторні важелі та ін.

Україні потрібна не консервація економічної депресії під маркою стабілізації, а стрімка економічна модернізація, фінансовий форсаж, конкретні рецепти, яких я неодноразово пропонував і Уряду, і Національній Раді реформ.

Арсенал таких заходів державного впливу охоплює:

1) Збільшення інвестиційної складової економіки – передусім, валового нагромадження основного капіталу - для переведення економіки в режим модернізації, у т.ч. шляхом:

-                    встановлення дієвих податкових, митних, тарифних, регуляторних та інших інвестиційних стимулів для залучення масштабних приватних інвестицій в реальний сектор економіки (у т.ч. податкові канікули для малого бізнесу, мораторій на погіршення податкових умов, вигідні для вітчизняних виробників мита, звільнення реінвестованого прибутку від оподаткування, індустріальні парки з готовою інфраструктурою і податковими преференціями, нижчі енергетичні тарифи для нових виробництв, додаткові гарантії інвесторам в рамках державно-приватного партнерства та ін.);

-                    орієнтація грошово-кредитної політики на підвищення “фінансової глибини” реального сектору економіки (у т.ч. через спрямування бюджетних коштів та міжнародної фінансової допомоги на кредитування малого бізнесу, нових та наукомістких виробництв; впровадження державних програм компенсації відсотків за кредитами малого бізнесу, нових виробничих підприємств та ін.);

-                    суттєве підвищення ролі держави як інвестора, здатного тимчасово замінити приватного інвестора в економіці до відновлення довіри останнього (у т.ч. через масштабну розбудову та модернізацію інфраструктури; бюджетні програми закупівлі обладнання, устаткування, комплектуючих вітчизняного виробництва; державні будівельні програми; участь у різноманітних проектах публічно-приватного партнерства та ін.). Збільшення державних видатків розвитку має відбуватись за рахунок оптимізації поточних видатків держбюджету, подолання контрабанди на митниці, ефективного управління державною власністю, детінізації та деофшоризації економіки, цільової грошової емісії у виробництво, міжнародної фінансової допомоги тощо.

2) Стимулювання експорту українських виробників, у т.ч. через ліквідацію регуляторних обмежень для експортерів; забезпечення оперативного відшкодування ПДВ експортерам; державне страхування, гарантування та здешевлене кредитування експорту; підписання нових двосторонніх угод про вільну торгівлю з країнами, перспективними для українського експорту; розвиток дієвої мережі закордонних торговельних представництв.

3) Підвищення купівельної спроможності громадян, у т.ч. шляхом не номінального, а реального підвищення мінімальних соціальних стандартів у поєднанні зі зниженням податкового тиску й масштабною детінізацією економіки на фоні стимулювання виробництва для недопущення вимивання ресурсів з економіки через імпорт.

 Все це призведе до прискореної реабілітації економіки, справжньої економічної модернізації та підвищення рівня життя мешканців України. Це і стане справжніми економічними реформами, плоди яких відчує та визнає українське суспільство.