Україна через 20 років: Швеція чи Грузія?

У човна без пункту призначення не може бути попутного вітру

Громадяни  щасливіші та успішніші в країнах, які мають тривалий економічний ріст та його соціально справедливий розподіл. Такі країни як Норвегія, Данія, Швеція, Фінляндія є чудовим прикладом для України та багатьох інших держав і з точки зору розвитку економіки, і з точки зору її соціальної орієнтації.

Ці країни входять у першу десятку за рейтингом щастя населення (World Happiness Report 2015), Україна ж посідає лише 111 місце з 158. Вони також займають одні з найвищих позицій у світі за Індексом людського розвитку (ООН). Реальний ВВП на душу населення цих скандинавських країн у 5-7 разів вище ніж в Україні, очікувана тривалість життя, яка є важливим показником якості життя, на 8–10 років довша ніж в Україні, видатки на охорону здоров'я на душу населення – у 5-9 разів вищі ніж у нас.

Вони не тільки значно багатші за нас, а й, що не менш важливо, мають надзвичайно високу соціальну орієнтацію. Так, наприклад, у Фінляндії управління соціального страхування заміняє поточну систему грошових допомог в країні безумовним доходом. Кожен громадянин Фінляндії щомісяця буде отримувати від уряду 800 євро. Ця сума не буде обкладатися податком. Вводити нову систему будуть поетапно. На першому етапі розмір щомісячної виплати становитиме 550 євро, при цьому, збережеться частина пільг і субсидій. Згодом буде здійснено повний перехід на нову систему безумовного гарантованого доходу.

Ці успішні країни, до речі, не прагнуть постійно кудись «приєднуватись»: Норвегія, наприклад, не є членом ЄС, а Данія та Швеція, хоч і є членами ЄС, але не входять в зону Євро. Успішні країни, серед яких чільне місце займають скандинавські країни, просто мають бачення власних національних інтересів і пріоритетів, власну державну політику, а також владу, яка послідовно втілює їх в життя.

Але розвиток цих країн-“орієнтирів” відбувався в іншому історичному контексті і носив порівняно еволюційний характер. Умови ж, в яких зараз знаходиться Україна, дуже специфічні та складні. І вони вимагають значно швидших та більш комплексних структурних перетворень – як економічних, так і інституційних. На порядку денному України сьогодні мають бути не фрагментарні реформи, а системна й глибока трансформація – інституційна, економічна, соціальна.

Тому Україні необхідно застосовувати «рецепти» успішних країн у досить концентрованому вигляді та з урахуванням історичного контексту, ретельно підбираючи їх оптимальну комбінацію для наших умов. В цьому сенсі для України особливо корисним є досвід наздоганяючої модернізації, яку в другій половині 20-го сторіччя та на початку 21-го сторіччя успішно провели такі країни як Китай, Південна Корея, В’єтнам, Сінгапур, Чилі, Малайзія. Всі ці країни протягом 1990-2010 років більш ніж подвоїли ВВП на душу населення. Китай виявився чемпіоном, зробивши безпрецедентний 7-кратний (!) стрибок за ці 20 років.

Релевантним та особливо корисним і в частині економічної політики, і в частині інституційних перетворень є також досвід наших близьких сусідів, наприклад, Польщі й Туреччини. Сьогодні в це важко повірити, але ще 25 років тому – в 1990 році – Україна знаходилась на одному рівні з Туреччиною за показником ВВП на душу населення та випереджала Польщу, а зараз ми відстали від них втричі.

Безумовно, настільки разюча різниця траекторії соціально-економічного розвитку - не випадковість, а результат підміни в Україні модернізації консервацією. Замість проведення радикальних реформ та системної трансформації українська влада була зосереджена на розподілі сфер впливу та отриманні ренти від “металургійно-сільскогосподарьского” сировинного експорту.

 Важливість визначення для України країн-орієнтирів не можна переоцінити, адже це одне з головних питань – яку країну ми будуємо? На жаль, серед політиків, експертів та громадських діячів тут все ще немає єдності. Ми маємо здобути в цьому питанні суспільний консенсус - спільно домовитись про «точку призначення», цільовий результат, якого прагнемо в 15-20-річній перспективі.

Владі та суспільству необхідне спільне (хоча б контурне) бачення майбутньої країни, в тому числі її економічної моделі. Це бачення визначатиме характер необхідних реформ. Адже неможливо побудувати успішну, заможну, технологічно розвинену і соціально орієнтовану європейську країну, на кшталт Норвегії чи Швеції, користуючись неоліберальними рецептами та порадами країн-аутсайдерів, деякі з яких, як Грузія, взагалі тяжіють  до соціал-дарвінізму.

До речі, за даними Світового банку, з 166 країн, які оприлюднили повну статистику реального ВВП за 1990–2014 рр., він знизився лише в п’яти випадках. Україна поставила антирекорд (-35%), далі Молдова
(-29%), Грузія (-15,4%), Зімбабве (-1,6%) і Центральноафриканська Республіка (-0,94%).

 Адекватний вибір країн-орієнтирів та відповідний суспільний консенсус навколо бачення майбутнього власної країни - безумовно не гарантія, але солідний фундамент для вибору правильного інструментарію реформ, їх якісного планування та втілення в життя. Це саме те, чого Україна потребує сьогодні.