Якби в нас пішли європейським шляхом, було б створено справді незалежний офіційний Орган суспільного нагляду за аудиторами та аудиторськими фірмами. Що мається на увазі під словом «незалежний»? У Європі подібними структурами керують непрактикуючі особи, які обираються за процедурою прозорого конкурсу серед кандидатів, мають знання у сфері аудиту та необтяжені державною службою. В українській моделі таким важливим нюансом, як «прозорість та незалежність обрання членів», урядовці проігнорували. Структуру й діяльність Ради нагляду за аудиторською діяльністю складно назвати прозорою, незаангажованою, відокремленою від влади, тоді як саме цього вимагає європейська Директива. Зокрема, вітчизняна картина виглядає так: 7 із 11-ти членів Ради будуть представниками органів державної влади, ще чотири члени обиратимуться Мінфіном із числа непрактикуючих аудиторів. Про яку неупередженість можна говорити, якщо завуальовано ця структура повністю залежатиме від Міністерства фінансів? Це взагалі суперечить тексту Директиви 2014/56/ЄС, в якому вказано, що держава повинна впровадити незалежні та прозорі процедури відбору непрактикуючих осіб, не розмежовуючи, кого призначати за рішенням керівника органу виконавчої влади, а кого – за результатами прозорого конкурсу.
При цьому Рада нагляду за аудиторською діяльністю виконуватиме ключову функцію регулювання всієї аудиторської діяльності в Україні, а не тільки тієї, що передбачає обов’язковий аудит, як це визначено нормами європейських директив. Їй надаються досить широкі повноваження, як-от: реєстрація аудиторів і аудиторських компаній (іншими словами, допуск до професії і на ринок); впровадження міжнародних стандартів аудиту; контроль за підвищенням кваліфікації аудиторів; контроль якості роботи аудиторів; застосування санкцій до аудиторів.
Під строгим наглядом Мінфіну перебуватиме й Інспекція з забезпечення якості, яка вестиме Реєстр всіх суб’єктів аудиторської діяльності та затверджуватиме порядок проведення перевірок із контролю якості. Якщо потрібно покарати небажаних осіб або усунути їх із ринку, не складе жодних труднощів це зробити саме через Інспекцію, адже її керівництво матиме можливість на власний розсуд визначати наявність чи відсутність порушень, за які з аудиторів стягуватимуть штрафи або взагалі вилучатимуть з Реєстру.
Нарешті, Мінфін вирішив замкнути на собі й Комісію з атестації аудиторів, головою якої має бути заступник керівника Мінфіну, а увесь персональний склад затверджуватиме особисто міністр фінансів. Регламент роботи, положення про Комісію – все затверджує саме міністерство. Така концентрація повноважень у руках керманичів одного державного органу легко дозволяє у разі призначення в склад комісії «неугодних» Мінфіну людей не затверджувати її склад доти, поки не будуть обрані потрібні та, умовно кажучи, «правильні» спеціалісти.
Крім регламенту функціонування комісії, Мінфін матиме право затверджувати порядок складання іспитів, проходження стажування, підвищення кваліфікації та інші нормативні документи щодо допуску до професії аудитора та підвищення його кваліфікації. А якщо хтось схоче поскаржитися на неправомірні дії комісії з атестації аудиторів, він зможе звернутися з цим питанням знову ж таки до Міністерства фінансів України.
У контексті всього вищезазначеного важливим є й такий нюанс, як Постанова Кабміну №370. Саме нею Кабмін ще до розробки відповідного законопроекту вже заздалегідь передбачив для всіх держпідприємств обов’язковий аудит фінансової звітності. Раніше збиткові підприємства взагалі не мали права замовляти послуги аудиторів. Відтепер ця умова скасована, і керівник підприємства змушений замовляти недешеву послугу й обов’язково проводити аудит, та ще й у тих аудиторських фірм, які відповідають певним критеріям.
До речі, ці критерії не стільки сформовані, виходячи з необхідних для проведення аудиту ресурсів, як просто підігнані під певний перелік аудиторських компаній. Частина з вимог є явно надмірною, як-от вимоги щодо кількості працівників чи сертифікації співробітників. У результаті надавати аудиторські послуги для держпідприємств з активами понад 2 млрд грн зможуть лише шість гравців вітчизняного ринку, з активами понад 250 млн грн – тільки 14 аудиторських фірм, а це менше 1% від їх загальної кількості по Україні. Також передбачено, що під час закупівель аудиторських послуг можуть встановлюватися додаткові критерії до аудиторських фірм, і коло компаній буде ще більше звужено. При цьому жодних обмежень щодо максимальної вартості придбаних аудиторських послуг взагалі немає.
За висновком «Публічного аудиту», якщо під таким Органом суспільного нагляду вдало замаскувати планомірний владний нагляд та вплив на прийняття необхідних рішень, це буде прямий шлях до зосередження в руках обмеженого кола людей важелів впливу і контролю як над аудиторами, так і над підприємствами та організаціями, де мають здійснюватися аудити. І останній важливий нюанс: внаслідок переділу сфер впливу на ринку недержавного фінансового контролю створюється схема загальною вартістю понад 6,5 млрд грн, яка дозволить вивести через підконтрольні суб’єкти аудиторської діяльності кошти крупних як державних, так і недержавних компаній шляхом створення підконтрольної організації для «ручного» керування всією галуззю аудиторської діяльності в Україні.