Українська сторона хоче, щоб $ 550 млн єврооблігацій Києва були переведені зі статусу місцевого в державний. Мінфін також висуває безальтернативні вимоги відтермінувати терміни погашення євробондів на 4–5 років. Крім того, кредитори повинні погодитися на списання 25 % боргу основної суми і ті, які на це погодяться, отримають вже нові облігації (ОЗДП) на загальну суму $ 412,5 млн із погашенням їх, відповідно, у 2019 та 2020 роках. Процентна ставка за новими ОЗДП буде знижена й становитиме 7,75 % річних.
Таке рішення автоматично передбачає, що на вказану суму діятиме розпорядження КМУ про реструктуризацію та часткове списання державного боргу, і тут найбільш цікавим є те, що тепер до нових ОЗДП приєднують державні деривативи на суму списаних 25 % від загального боргу, що дорівнює $ 137,5 млн. Це означає, що, згідно з новими законодавчими змінами, кредитори в результаті можуть розраховувати на суму $ 137,5 млн не лише в грошовому еквіваленті, а й на державне майно, яке оцінюється в цю суму. Причому, на думку, експерта, такі об’єкти швидше за все розташовуватимуться саме в Києві, територія якого є найбільш привабливою з точки зору розвитку й інвестицій.
Загальний державний борг України на сьогодні становить $ 71 млрд. Цікаво, що Мінфін так легко погоджується на його збільшення ще на $ 550 млн. Мабуть, на тлі 71 млрд державного боргу 500 млн не виглядають настільки катастрофічно. Разом з тим, протягом останніх років жодних дієвих заходів, спрямованих на погашення (зменшення) місцевого боргу, київською владою реалізовано не було. Замість пошуку і реалізації шляхів погашення боргів власними силами, Київрада продовжувала їх накопичувати, здійснюючи внутрішнє запозичення для погашення існуючих боргів.
У результаті територіальна громада Києва отримувала від цього запозичення додаткові витрати у вигляді відсотків річних за вже новими кредитами. «Публічний аудит» підказував столичним керманичам, як заробити на оптимізації робочих місць чиновників КМДА та РДА $ 35 млн. За рахунок цих коштів вже зараз могло б відбутися погашення отриманих раніше кредитів, натомість держава продовжує просто займатися перепозичаннями, вганяючи країну в ще більшу боргову яму.
Втручання третьої сторони (Мінфіну) до питань київського боргу та безальтернативне виставлення своїх умов кредитору може розцінюватися як шантаж, при якому або він погоджується на них і можливо отримає свої кошти через 4–5 років, або не погоджується і тоді отримує судову тяганину, яка може тривати не один рік. Вибір не з легких.